Дама з покритою головою. Femme couverte

У похмурий й розпуклий грязюкою день наприкiнцi лютого розбитий i знесилений герцог Бретонський знову побачив перед собою стiни Шантосо i ненависнi прапори Пантьеврiв, що переможно й зухвало звилися над неприступним замком. Герцога стягнули з сiдельника й потягли сходами нагору, у парадну залу замку. Стихла весела музика, розрядженi у оксамит та брокати сеньйори й дами розступилися перед брудними, як бiси, чоловiками, яких пiд руки тягли челядники у камзолах iз гербами графiв де Пантьевр.

На почесному мiсцi пiд гаптованим золотом i шовком балдахiном сидiла стара кульгава Маргарита де Клiссон.

Герцога трьома ударами в спину змусили опуститись перед нею на колiна. Розряджений натовп васалiв Пантьеврiв охнув задоволено i здивовано водночас. Герцог пiдняв голову i замружив очi – свiтло свiчок i смолоскипiв, якими освiтлювали залу, видалося нестерпним його змученим очам. Якийсь дворянин засмiявся – у неголеному й брудному чоловiковi мало хто пiзнавав пихатого герцога Бретанi.

– Невже це ви, милий племiннику? – на диво ласкаво розпливлась у посмiшцi Маргарита де Клiссон.

– Чого ви вiд мене хочете? – запитав герцог, ледве не падаючи обличчям униз вiд утоми.

– Зречiться герцогського престолу. Зречiться, мiй милий племiннику.

– Зректися? Треба думати, на користь ваших зрадливих синiв? – ощирився герцог. – Мало ваш батько, славний конетабль Францii, бив вас, мадам.

Маргарита побiлiла, як смерть. Колись давно, коли батько герцога помер, лишивши малолiтню дитину спадкоемцем герцогського престолу, Маргарита кинулася до свого батька, старого конетабля Францii Олiв’е де Клiссона, щоб умовити пiдтримати права ii чоловiка, графа де Пантьевра, i зректися присяги, яку той дав малолiтньому Жану.

Але конетабль так розгнiвався, що хотiв убити доньку. Тiкаючи вiд гнiву батька, Маргарита впала зi сходiв, а вiдтодi залишилася кульгавою, як чортиця, на все життя.

– Заткнiть пельку! – закричав запальний, не надто розумний Шарль де Пантьевр, вихопивши меча iз оздоблених коштовним камiнням пiхов.

– Ще пiвслова – i жодного зречення не треба буде, бо я знесу вашу кляту голову власноруч!

– Бачу, ви втратили останнiй розум, графе. Як i ви, мадам. Як i кожен дворянин, що присутнiй тут i дозволяе це неподобство, – почувся спокiйний, хоч i дуже стомлений, голос графа д’Етана. – Який вам зиск вiд того, що мiй брат зречеться? У мого брата – три сини вiд законного шлюбу. Його сини, моi племiнники – онуки нашого благословенного короля.