Біль і гнів. Книга 1

 – А дiтей хто годуватиме? Mo’, ти за мене довариш?.. Так ставай до печi, а я сяду на твого коня та й буду кататись селом!

І вже пiдступа з рогачем – от-от штрикне межи очi. Бригадир задком-задком та в сiни.

– Одчепись, сатано! Ось визвемо на правлiння та всипемо як слiд! – гукне уже з двору.

Отодi й вискочить Одарка слiдом. Розпалена, роз’юшена – так пеклом i дише:

– Я вашому правлiнню голови порозвалюю! Забирайся iз двору, поки рогачем не охрестила!

Бригадира не треба й припрошувати: зв’язався iз сатаною – сам уже не радий.

Скочить на вороного та вже й не знае: iхати далi чи завертати назад. В наступнiй-бо хатi теж чорт у спiдницi: тiльки й чекае, щоб хтось пiдвернувся пiд руку…

Твердохлiбовi теж колись дiсталося. Молодий iще був та гарячий. А тут жнива: день прогавиш – рiк чухмаритись будеш. А з третьоi бригади двi з половиною жiнки у полi.

– Де вашi люди? – до бригадира.

– Та не йдуть, хоч убийся! Од печей не одiрвеш…

Од печей?.. Твердохлiба аж затiпало: тут хлiб осипаеться, а вони бiля печей?.

.

– Поiхали!

Скочив на жеребця, погнав так, що бригадир одразу ж одстав. Влетiв у двiр крайнiй: так i е – топиться! Дим iз бовдура мало не до самого неба.

– Чому не в полi?

– А iсти ви, може, наварите?

– Я питаю, чого на роботу не вийшли?!

Слово по слову – до крику дiйшло. До отого: «Ідiть к лихiй матерi, чого ви присiкались?!» Як почув оте Твердохлiб, ухопив вiдро та плюх iз нього у пiч: на чавунки та горшки.

Так парою й бухнуло!

– Щоб зараз же менi у полi були!

Два тижнi потому слiд од нiгтiв носив. Як загородила, вража жiнка, та й проорала од лоба аж до пiдборiддя. Твердохлiб хотiв був спершу до суду подати, та, схолонувши, передумав: дiзнаються у районi – засмiють.

Тож вiн не дуже й сердився, коли черговий бригадир третьоi жбурляв на землю батiг та кричав, що краще пiд шибеницю, нiж з отими чортяками справу мати…

Ламали-ламали голови, кого ще поставити, як бухгалтер вiзьми й пiдкажи:

– Давайте спробуемо Приходька.

– Якого? Івана?

– Та не Йвана – Миколу.

Члени правлiння одразу ж замовкли. То смiялися, почувши про Йвана, а це враз притихли. І всi подивились на голову: що вiн на те скаже? Знали ж бо, що Твердохлiб Миколу Приходька терпiти не мiг. Пiсля розкуркулення отого невдалого, коли йому, Твердохлiбовi, на горiхи в районi дiсталося.

Твердохлiб i справдi одразу насупився, на бухгалтера зиркнув сердито.