Біль і гнів. Книга 1

Той, iз старших, помовчить, цiлячись глузливо примруженим оком.

– А ти там бував?.. Тож сиди i не рипайся…

– А хiба ранiш посух не було?

– Були, та не такi.

Скаже, як припечата. І молодшому лишаеться хiба що знизати плечима та прикусити язика. Бо почнеш сперечатися, неодмiнно почуеш:

– І що б воно ото знало! Сидiло б уже та мовчало!

Тож молодший замовкае завбачливо, i так цiкаво розпочата розмова гасне, мов вогонь без соломи.

Натомiсть заводиться iнша:

– Не чували: солому скоро даватимуть?

– А тобi спати нi на чому?

– Менi то е, а от коровi немае… Жiнка вже й голову проiла: дiставай солому де хочеш!

– Передай своiй жiнцi, щоб лаштувала коровi перину.

– А то чому?

– Бо розпорядження таке вийшло: хочеш соломи – увесь гнiй на колгоспне поле одвези.

– А на город?

– А на город, то вже як хоч… То вже хоч з-пiд себе носи…

– Та що ти його умовляеш? – втручаеться iнший. – Як Твердохлiб роз’яснив?.. Тому, хто працюе чесно в колгоспi, город зовсiм непотрiбен.

– Батьковi своему розкажи! – вже сердиться перший. – Ти багато минулого року огiркiв iз колгоспу принiс? А помiдорiв, цибулi?..

– Та я хiба що… То Твердохлiб так сказав…

А молодший знов не витримуе:

– А хiба в колгоспi не можна тi ж огiрки сiяти? І помiдори, цибулю?

– На головi своiй дурнiй посiй! Я на своему все лiто що захотiв, те i вскубнув. Чи на борщ, чи до картоплi… А в колгоспi як поставлять сторожа з пукавкою – принесеш тiльки солi в гузнi.

– Хо-хо-хо! І солити не треба!

– Смiйтесь, смiйтесь!.. Ось одберуть городи – будете городину восени тiки й нюхати. На трудодень по цибулинi!

– Та хто у вас одрiзатиме! Хтось ляпнув, а ви уже в крик.

І ця розмова пригасла. Той, хто питав про солому, не хотiв далi й заводитись. Сидiв насуплений, смалив люто цигарку. Накуриться, аж очi пожовкнуть. Прийде потiм додому – хоч святих iз хати винось.

– Та чи тебе, чоловiче, у пеклi смалили?.. Так просмердiвсь тютюнищем, що й дихати нiчим!

Не скаже нiчого.

– Сип, що е iсти.

Возитиме ложкою, не помiчаючи, що вiн i iсть. Бо думками – все довкола соломи. І корiвчини, якiй пiдстилку хоч iз чуприни наскубуй. І того он городу, що поза хатою до левади спускаеться. Що його за останнi роки навчився крiзь пальцi просiювати. Жодна бур’янина щоб не проклюнулась. Що його i гнiйком, i збереженим попелом.