На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 1». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 1

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 1, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 1. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У романі «Біль і гнів» Анатолій Дімаров веде далі почату в «І будуть люди» розповідь-епопею про щоденні клопоти жителів полтавського села Тарасівка. Їм здавалося, що минулося найстрашніше – примусова колективізація, голодомор, масові репресії. Та невдовзі наспіла чорна година – воєнне лихоліття, а на зміну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокі. Як вестиметься тарасівцям, на чий бік стануть? Автор, як і зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицію, свідомо уникає прямих характеристик героїв. За них говорять їхні вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолій Дімаров. А висновки має робити сам читач. «Біль і гнів» не уникнув цензорської руки, безжальних скорочень. Та навіть в урізаному варіанті був відзначений Шевченківською премією. Видавництво «Фоліо» перевидає роман, який автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 1 читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 1 без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Лампочки не жаль, давно б уже навiшали скiльки треба…
– Так чого ж ви?..
– Генератор не тягне, Митрофане Онисимовичу! Генератор у нас заслабкий…
– Зайшов би до мене – щось та придумали б. А то – генератор!
Дякуе Твердохлiб i не нагадуе, що якось уже був у Путька. Та лише заiкнувся про генератор, той на нього мокрим рядном:
«В тебе що: iнших дiлов зараз немае? Тут ось хлiбоздача горить, область дихати не дае, а йому – генератор!..»
Пiд гарячу руку, видно, пiдлiз.
– За язика вас треба тягнути! – бурчав тим часом ГІутько. – Де ставити збираетесь?
– Та на греблi ж!
– Ану, поiдем подивимось. Може, там так намостили, що й генератор не варт видiляти!
І виходили по греблi, Путько навiть пальцями воду пробував: скупатися б, якби оце лiто було! Забув уже, коли i в рiчку заходив. Мiг би в недiлю, у вихiдний, але де? Не буде ж голова райвику разом iз iншими («З протчими», – як сказав Митрофан Онисимович) лiзти у воду! Авторитет свiй пiдмочувати!.
– Так тому й бути – присилай по генератор! Умовили.
Сiдали в машину зовсiм уже веселi. Нешерет навiть дозволив собi помрiяти вголос:
– Та ми, натурально, усе село заллемо електрикою. Якби ще стовпiв де дiстати…
– Дам i стовпiв, – розщедрився зовсiм ГІутько. – Тiльки глядiть менi, щоб до Нового року i засвiтили!
– Засвiтимо! – Твердохлiб упевнено.
– Чув? – Путько до редактора. – Запиши!
Редактор чирк-чирк у блокнотi: «електрика», «риси нового». Потiм уже розгорне на цiлу колонку, а це, щоб не забути…
Заiхали прямо у двiр. Твердохлiб, пропускаючи наперед Путька, гукнув до дружини:
– Марусю, приймай гостя дорогого!
Маруся, в свiтлiй батистовiй блузцi, у вузькiй синiй спiдницi, в черевиках з блискучими пряжками, ще й на закаблуках високих («i ми вмiемо одягатися не гiрше ваших, мiських!»)… Маруся, з косою чорною, з бровами лискучими, з обличчям круглим та рум’яним… Маруся, помолодiла й погарнiла, аж Твердохлiб задивився на неi, усмiхнулася приязно до Путька:
– А ми гостям завжди радi!
Путько ущипнув злегка Марусю за щоку, поблажливо запитав:
– Ну, як, дочко, живеш?.







