Біль і гнів. Книга 1

Пiшов не до Свiтличноi – одразу до Колядка: ось подивись, директоре, що твоi учителi витiвають! То менi самому дзвонити до району, чи ти це зробиш?..

Повертався додому вкiнець розгублений. Колядко спершу перелякався: аж руки трусилися, коли читав оту задачку у зошитi. А потiм кинувся до етажерки. Дiстав задачник, став гарячково гортати сторiнки. Знайшов й одразу ж полегшено зiтхнув:

– Ось, Володимире Васильовичу!.. Те ж саме i в пiдручниковi!..

Читав Твердохлiб i очам своiм не вiрив: та ж сама задачка, цифра у цифру!.

– Та-ак, – одклав задачник понуро. – То що вони там: державi жодного грама не здали, а на посiв i зернини не лишили? Та за таку задачку голова колгоспу аж загуде до тюряги!..

– Що поробиш, Володимире Васильовичу, – зiтхав Колядко. – Не ми iх складали…

– Я б отих складачiв хоч на тиждень у колгосп, – сердився Твердохлiб. – На жнива або прополку!.. Сидять по кабiнетах, хлiбом розкидаються! Сюди пуд, туди пуд – а ви хоч бачили, як вiн родить?! Інтелiгенцiя!.

Синовi ж сказав, зошит на стiл жбурнувши:

– Передай своiй учительцi, що я заборонив тобi такi задачi рiшати…

Отже, й тут Свiтлична виявилась невинна… Хоча хто його знае… Могла ж навмисне оту задачку пiдiбрати?..

Однак iз дописом цим вийшло нехороше… Погано вийшло!..

– Де вiн? – запитав про сина.

– У дворi десь сховався, – дружина засмучено. – І що з нього буде?

– Бандюгою буде!.. Скiльки казав: не балуй хлопця! – гримав уже на дружину. – От i догралася!.

Полягали спати. Твердохлiб, натомлений, засмиканий, одразу ж i заснув, а Маруся ще не раз уставала з постелi, виходила з хати: кликати сина. Однак Кiм, хоч би i як мати гукала, все одно не почув би: давно уже сидiв у Ганжi.

Просився:

– Я у вас заночую… Можна?.. Ось тут, на лавцi…

– Ночувати можна, мiсця не перележиш, – погоджувався наче Ганжа. – А що твiй батько скаже?

– Я додому все одно не вернусь!

Дивиться на хлопця Ганжа, на чуб наiжачений – ну, викапаний татусь, як одкинути рокiв п’ятнадцять! Чи, може, й бiльше.

– Чим же це тобi так дома не вгодили?.. Батька побив, чи мати вiника понюхати дала?

Слово по слову – дiзнався про все.

– Я вчительку тiльки так не обзивав! – гаряче Кiм. – Я тiльки Миколi показав, а вiн i донiс!..

– А навiщо було показувати?..