Біль і гнів. Книга 1

Порося одразу ж хрестили Мартином, бо перший Мартин був дуже вдалим кабанчиком, – тож i не переводилася в Тетяни в хлiвi династiя невибагливих, жадiбних до всiлякого пiйла, наiдних Мартинiв. Весною, улiтку – на лободi, на травi, восени – вже на гарбузах та картоплi, а пiд Новий рiк поласуе i кукурудзою та ячменем – от i не сидiла без м’яса Тетяна з синами: е що вкинути в борщ, е на чому й засмажити.

Завела Тетяна й город: не купувати ж капусту-картоплю! Цiлiсiньку весну i лiто копала, садила, полола, ганяла й синiв, хоч тi часто й кавчали: i на рiчку збiгати хочеться, i поганяти iз хлопцями – але зима прийде, то хто проситиме iсти? Тож бери мовчки сапку i ось тобi урок: пiдгорни дванадцять рядочкiв картоплi.

Вправишся швидше – буде час i побiгати.

– Ого – рядочки! – ремствував син, беручи, однак, сапку, – iм кiнця-краю немае!

– Нiчого, як помахаеш добре сапкою, то й побачиш кiнець.

А що син тюкав сапкою, мов себе по нозi, Тетяна починала сердитись:

– Ти будеш сьогоднi полоти? Чи за лозиною скучив?

Івась добре вивчив мамин характер: знав, до яких пiр можна ii дратувати.

Нахилявся, по-справжньому заходжувався коло картоплi. Лише бубонiв:

– Я б ii довiку не iв!

– Подивись краще на брата, – раяла йому Тетяна. – Вiн скоро кiнчить, а ти до вечора провозишся.

Сапка в синових руках починала мотатися швидше.

А ще зринули в пам’ятi картини осiнньоi пори, коли все дозрiвало. Тодi синiв i пiдганяти не треба: збирати городину – для обох справжне свято.

Чи котити гарбуза – отакенного! – чи вигорнути одразу з-пiд куща пiввiдра картоплi, та картопля ж, як перемита, одна в одну! – чи ламати кукурудзу, щоб тiльки бадилля трiщало – сини один з-поперед одного. Тетянi на них аж дивитися любо. Думала втiшено, що хоч синами ii не обiйшла доля: Андрiйко в усьому вже допомагав матерi, та й на Івася нема за що ремствувати. Що неслухняний трохи, упертий, так вони, хлопцi, такi всi. Пiдросте – порозумнiшае.

Охоплена господарською гарячкою, надумалась якось Тетяна купити корову.

Влiтку ж на пашi, на зиму сiна якось дiстане, то й буде свое молоко, масло i сир. А там приведе корова бичка чи теличку, трохи пiдгодувати – та й у Хоролiвку. Дармовi грошi в кишенi!

Тетяна, може, i не наважилася б: це ж корова, не порося, так загiтувала Ганна Кононенчиха:

– Купуйте й не думайте! За корiвкою ж, як за рiдною матiр’ю: що б не сталося, а голоднi не будете. Я iз вами й на ярмарок поiду.