На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Сонце ж грiе ласкаво, вiтерець пестить груди (пiджачок на руцi, бо вже й жарко), босi ноги – ляп-ляп по твердому, колесами вбитому, – iшов би та йшов, не зупиняючись, аж до самого Харкова. А що мiшок все важчае й важчае i тонкi лямки вже в’iдаються в плечi, так то дрiбницi: Грицьковi не звикати носити важке. Бiльше донесе, бiльше i виторгуе.
У Хоролiвцi, на великий подив Грицькiв, нiхто його не зупиняв, не питав документи. Нiмцi йшли мимо так, наче Грицька й не бачили. Один лише полiцай, у чорнiм мундирi, що стояв у якихось високих воротях на вартi, втупився у нього.
В Грицька аж у животi похолонуло: ну, зараз учепиться! Не вчепився, провiв лише поглядом, байдужим, аж сонним.
На вокзалi теж повнiсiнько нiмцiв, i нiкому до Грицька дiла немае. Тiльки й того, що поступайся завчасно дорогою: зiб’ють, переступлять i не помiтять.
Аж ось пiдiйшло двое: з гвинтiвками, з бляхами на грудях блискучими. Зажадали суворо:
– Аусвайс!
Грицько одразу ж змикитив, що документа питають: одстебнув булавку, дiстав поспiхом довiдку.
Прочитали i знову:
– Аусвайс!
Грицько тодi iм рецепта, що дав дядько Микола: в аптеку, мовляв, по лiки, мовляв! То рецепт iх зовсiм розгнiвив: штовхнули Грицька у плече, стукнули ребром долонi по шиi:
– Век!
Наче й не сильно, чортяка, стукнув, а в Грицька аж трiснуло щось. І голова пiшла обертом. Ледь у хвiртку потрапив, що вела з перону.
Постояв, мацаючи шию, чи хоч цiла, обiйшов вокзал з iншого боку, але й там те ж саме: повно нiмцiв, а людей щось i не видно.
Виручив його якийсь залiзничник: в засмальцьованому кашкетi, з маленькою валiзкою в чорнiй вiд мазуту руцi. Помiтив погляд благальний Грицькiв, зупинився
– Кого, хлопче, шукаеш?
– Та поiзда…
– І далеко зiбрався?
– Та в Харкiв… По лiки… А вони проганяють, – кивнув у бiк нiмцiв. – Не пускають.
– І не пустять, – ствердив залiзничник. – Той поiзд тiльки для нiмцiв… Хто ж у тебе захворiв, що так далеко по лiки вирядився?
Сказав, що брат.
– Всi ми зараз обезноженi, – зiтхнув залiзничник. Обличчя його пом’якшало, вiн спiвчутливо дивився на Грицька. – Як же тобi помогти?.. Ну, от що, Петрович хоч i лаеться, та що з тобою поробиш. Бачиш оту вуличку? Так ти нею iди, нiкуди не звертай, аж поки в колiю впрешся. Там одразу ж побачиш вагони, iх саме формують на Харкiв.




