На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Ну, гаразд, ходи за мною… Тiки ж гляди: до самого Харкова сиди i не рипайся! Поки сам не випущу!
– Та я, дядьку, й не поворухнуся! – обiцяв повеселiлий Грицько. – Як миша сидiтиму!
Довго йшли вздовж товарних вагонiв, врештi коло одного зупинилися. Важкi дверi зачиненi наглухо, в двi скоби, що зiйшлися докупи, пропущено дрiт, а на кiнцi того дроту – кругла блямба з жерстi, ще на нiй щось i видавлено. Петрович той дрiт посмикав, посмикав, посовав туди та сюди, зняв, не чiпаючи блямби. Одсунув дверi так, щоб ледь людина протиснулася, наказав:
– Залазь!
І тiльки Грицько пролiз до вагона, зачинив за ним дверi.
Стукнуло, грюкнуло, стихло. Грицька так i омила сперта, задушлива темрява, од напечених стiн, од даху пашiло жаром, вiн одразу ж увесь змокрiв, а тут ще темно, хоч око виколи. Врештi зiр став звикати, темрява мов розмивалася, рiдшала, – i ось уже бачить Грицько, що вагон не порожнiй, що вiн тут не один: то одна голова, то друга мов з-пiд води виринали – по всьому вагону.
– Ще один пасажир, слава Богу! – донiсся чоловiчий голос i наче вивiв з отупiння людей, що були у вагонi: вони заворушилися, зашамотiли, як мишi, а Грицька хтось смикнув легенько за полу, й той же голос сказав:
– Сiдай… Чи отак до Харкова стовпом i стоятимеш?
Грицько глянув донизу: там сидiв дядько.
– А торбу поклади ось сюди.
Грицько сiв коло дядька, але сидора не зняв: боявся, що вкрадуть. А дядько вiдразу ж спитав:
– Скоро поiдемо? – мов Грицько те знав. – А чого не спитав?
Грицько винувато промовчав. Дядько ж дiстав з-за вуха цигарку, поскаржився:
– Курити хочеться, аж на серцi шкребе.
Грицько тим часом роздивлявся по вагону: о-ой-йой, скiльки тут напхано! Петрович не вiдмовляв, мабуть, нiкому: душ iз пiвсотнi, якщо не бiльше.




