На нашем сайте вы можете читать онлайн «Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
У книжці вміщено завершальну частину роману «Біль і гнів», що розповідає сповнену трагізму історію жителів полтавського села Тарасівка. Їх не оминули жорна примусової колективізації, голодомору, репресій і найчорніша година – воєнне лихоліття. Урізноманітнюють тему становлення тоталітарного совка інші повісті та оповідання. У цих творів нелегка доля: їх або не друкували – скажімо, «Чорний ворон» двадцять років пролежав у письменницькому столі й уперше вийшов англійською мовою в Австралії, або щедро нівечила цензорська рука. Ба більше: щоб вони нарешті побачили світ навіть у такому вигляді, авторові доводилося спотворювати текст ідеологічними нісенітницями. «Отож і довелося реставрувати цю повість, відновлюючи вирубані нещадно епізоди, що дихали правдою», написав у передмові до «Сина капітана» Анатолій Дімаров. Видавництво «Фоліо» перевидає твори, які автор повністю відновив.
Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Всi три полiцаi були на мiсцi: «сiльський телеграф» працював бездоганно. Тож всi три полiцаi сидiли мов на голках, чекаючи нового начальника полiцii, а коли вiн зайшов, зiрвалися мов обпеченi.
Гайдук замiсть вiдповiсти на привiтання втупився в пiдлогу:
– Це що?
Показав на бичок, що його кинув поспiхом один з полiцаiв: недокурок i досi димiв.
Витрiщившись на Гайдука, полiцаi мовчали.
– Що це, питаю? – Гайдук не пiдвищував голосу, але стiльки крижаноi нещадностi було в тому питаннi, що в полiцаiв вже й потилицi стали терпнути.
– Хто кинув?.. Ти?.. – Бо два полiцаi мимоволi подивилися на третього. Той мовчав похнюпившись. – Пiдбери.
Полiцай нахилився, похапцем ухопив недокурок.
– Поклади на стiл, – скомандував Гайдук. – На папiр… А тепер бiжи за лопатою… Бiгом!
Полiцай пробкою вилетiв у дверi.
Гайдук бридливо подивився на двох полiцаiв, що лишилися (вони вже й дихнути боялися), сказав презирливо:
– Ви не полiцаi, ви – потолоч! Як ви одягненi? – (На обох був цивiльний одяг, ще й не дуже новий).
– Дак не видали ж, – насмiлився озватися один з полiцаiв, iз мiсцевих, бо другий не все, мабуть, i розумiв: смагляве обличчя, чорнющi очi, смоляна кучерява чуприна вказували на те, що вiн не мiсцевий.
– Ти звiдки? – поцiкавився Гайдук.
– Єреван.
– Полонений?.. А чого не втiк iз отими двома?
Полiцай мовчав.
– Гаразд, про це поговоримо потiм. – Пiдiйшов до вiкна, провiв по склу пальцем: на сiрому тлi лишилася свiтла дорiжка. Глянув на забруднений палець, скипiв: – Це що? Примiщення полiцii чи свинарник? Ферфлюхтiге швайне!.
Наступаючи один одному на п’яти, полiцаi метнулися до дверей.
– Назад! – крикнув iм у спину Гайдук.
Полiцаi перелякано повернули назад.
– Що треба сказати?
– Є, пане начальнику! – невпевнено вiдповiв мiсцевий полiцай.
– Не «е», а «яволь»! Пора б уже навчитись розмовляти по-людському!
– Яволь, пане начальнику!
– Йдiть! Щоб за п’ятнадцять хвилин були з жiнками!
Не встигли тi зникнути, як до кiмнати ускочив полiцай, що бiгав по лопату.
– Принiс! – Молоденьке, як у пiдлiтка, обличчя було геть мокре од поту.
Наказавши полiцаевi взяти недопалок, Гайдук повiв його надвiр. Тут же, у дворi, одмiряв два кроки уздовж, крок ушир, коротко кинув:
– Копай! – Закотив обшлаг рукава, глянув на годинника: – Даю двi години. Щоб було два метри углиб.
Обличчя полiцая враз посiрiло, лопата застрибала у руках.




