Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

А поки що хай хоч повитирають пилюку, та помиють пiдлогу, та винесуть гнiй iз корiвника…

– Та в нас i так уже ноги гудуть! – почали молити жiнки. – Одпустiть нас, будьте ласкавi, в нас же дiти ще негодованi.

– Но, но! – сказав строго Гайдук, точнiсiнько так, як говорив комендант отам, на подвiр’i нового помiщика. І до полiцаiв: – Ведiть!

– Яволь! – крикнули полiцаi та й потурили жiнок у бiк ворiт.

– Одведете – й одразу ж назад! – гукнув услiд iм Гайдук: вiн уже поглядав у бiк ями, з якоi вилiтала жовта глина.

Зачекав, поки минуло рiвно двi години, скомандував: – Вилазь!

– Я ще покопаю! – почав проситися полiцай: так йому, бiдоласi, хотiлося жити. – Ще ж немае двох метрiв.

– Ну, покопай, покопай, – усмiхнувся Гайдук: все одно треба чекати, поки отi двое повернуться. Глянув трохи згодом в бiк вулицi: бiжать. Збивають пилюку, мов конi.

Орднунг. Порядок.

– Вилазь! – скомандував строго.

І коли той вилiз – вибрався з ями, мов на той свiт, наказав пiдняти недокурок, покласти на дно ями.

Не вкинути, а саме покласти… Поклавши на дно недокурок, полiцай аж голову в плечi ввiбрав, аж скiмлився весь, чекаючи, певно, пострiлу в потилицю.

– А тепер закопуй, – сказав спокiйно Гайдук. Не став читати нотацiй. Знав: вiднинi кожен iз них скорiше проковтне недокурок, анiж кине на пiдлогу.

Потiм, коли яма була закопана, ще й утрамбована, взявся за полiцаiв. Прискiпливо перевiрив зброю, чи добре почищена. Повiв на луки, за рiчку, поставив мiшень, показав поцiляти в яблучко.

Полiцаi чи то хвилювалися, чи не стрiляли нiколи: мазали, аж кулi висвистували.

– Шлехт!.. Шлехт!.. – примовляв щоразу Гайдук. Не сердився, не кричав, однак од голосу його, крижаного, спокiйного, полiцаям ставало аж млосно. Вiдчували: цей не помилуе. В разi чого – стрельне й не зблимне.

Пiд кiнець узяв гвинтiвку в одного з полiцаiв, сам лiг на землю. Прицiлився, випустив п’ять набоiв. Обганяючи один одного, полiцаi побiгли до мiшенi: всi кулi поцiлили в яблучко!

– Так стрiляти! – сказав строго Гайдук.

Дiстав портсигар, закурив, мружачи холоднi очi вiд цигаркового диму.

– Яволь! – вигукнули полiцаi.

Щось подiбне до смiху торкнуло твердi Гайдуковi вуста.

– Щодня, з дванадцятоi до першоi, ходитимете сюди й стрiлятимете. Доки не поцiлятимете в яблучко. А зараз iдiть повечеряйте. І щоб в цванцiг нуль-нуль були вже на службi… Дотримуеться комендантська година?

– Дотримуеться, пане начальнику!

– Погано дотримуеться.