На нашем сайте вы можете читать онлайн «І будуть люди». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
І будуть люди

Автор
Дата выхода
07 июня 2021
Краткое содержание книги І будуть люди, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению І будуть люди. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Анатолій Дімаров) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
Пророчі слова великого Тараса, що «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі» стали непохитним перконанням і Анатолія Дімарова: останній рядок цього твердження він узяв за назву одного з кращих своїх творінь. Хоч у ньому йдеться про найтрагічніші сторінки життя українського селянства періоду колективізації-Голодомору, хоч до нашої Незалежності ще залишалися довгі десятиліття. Річ у тім, що беручись за написання роману, а це початок 1960-х, письменник уже позбувся облуди радянщини. Зате вона цупко трималася за свої наративи – третину твору цензура скоротила. Нині ця правдива історія започаткувала нову сторінку у своєму життєписі: видавництво «Фоліо» перевидає її без купюр, а недавня 12-серійна екранізація роману здобула визнання як перша в країні історична родинна сага.
І будуть люди читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу І будуть люди без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Дбав про панське – не забував i свого: коли вийшла воля, купив у пана п’ятнадцять десятин землi – цiлий клин понад тихою рiчечкою, на який давно вже прицiлювався оком. В те ж лiто, незважаючи на жiнчинi плачi, переселився з села, зламав невелику хатину, поставив ii на белебнi i вiдразу ж став копати колодязь.
Води довго не було. Шурхотiла суха земля, важко падала глина, пересипався пiсок, а воду наче хто випив, вона все не хотiла появлятися, хоч чорна дiра колодязя заглибилась аж на десять сажнiв.
Старий Івасюта вiдставив лопату, перехрестивсь, нахилився, полощучи чорнi долонi, набираючи повнi пригорщi, – пив, аж хрустiв на зубах пiсок, i все не мiг напитися. Вода стiкала по мiцному пiдборiддi, холодна як лiд, струмувала за пазуху, на розпаренi груди, а вiн тiльки покректував, блаженно вiдпирхувався, як зморений кiнь на водопоi.
– Тату, вилазьте, бо залле! – гукав до нього згори син, але дiд вилiз тiльки тодi, коли вода дiйшла йому аж до пояса.
Видряпався з колодязя перемазаний, мокрий, широко розставив, ноги – врiс у землю, переможним поглядом обвiв майбутнiй свiй двiр, промовив урочисто:
– Ну, тепер, сину, починаемо жити! Слава Богу, самi собi панами стали: нi до нас, нi вiд нас.
Син дивився на простоволосого батька – мiцного, вузлуватого, схожого на потемнiлого дуба, що довго збираеться стояти на землi – глушити молодi деревця, потайки думав, що не скоро тато випустять з рук оце господарство, передадуть йому, единому синовi.
Поволi вимальовувалися контури широчезного дворища. Виросли клуня, стайня, кошара, сад i курник, а недалеко вiд хати, спершись на масивнi кам’янi ноги, звелася комора. Не пожалiв дiд на неi найкращого дерева, i комора стояла мiцна, як фортеця, навiсивши на товстi дубовi дверi пудовий замок, насторожено та пiдозрiло позираючи оченятами-вiконцями, крiзь якi ледь просочувалося свiтло.
Ключа вiд комори дiд не довiряв нiкому – навiть жiнцi.








