Ключі Марії

Бо Раймунд заздрив Танкредовi, що той першим увiрвався до мiста, а його вояки здобули найбiльше перемог.

Наприкiнцi тiеi бiйнi ми всi скидалися на потвор, захляпаних кров’ю. Дехто не мiг зупинитися i вишукував по рiзних закамарках нещасних, що намагалися сховатися, витягав iх i вбивав на мiсцi. Кожен хрестоносець знав, що вiн зможе заволодiти всiм, що захопить, може навiть заволодiти цiлим будинком, якщо повiсить на ньому свiй щит. Тому й розбрелися всi у пошуках поживи, i знову лилася кров, лунали крики й плачi.

У мiстi запанувала задуха i сморiд, уцiлiлих сарацинiв змусили прибрати трупи i спалити, але очистити все так i не вдалося, i цей сморiд ще довго висiв над мiстом, в окремих дiльницях треба було затуляти носи й роти.

Вiдтодi нам довелося разом iз Танкредом ще добряче повоювати i з мусульманами, i з вiзантiйцями та й з християнами, бо пан наш увесь час намагався збiльшити своi землi, не маючи анi хвилинки спокою.

Тi всi битви нас добряче виморили, та й з дванадцяти нас зосталося семеро, i ми вже почали роздумувати над тим, як покинути Святу землю, бо одна рiч воювати з невiрними, а друга – з християнами.

І ото в останнiй рiк нашого перебування тут, а саме 1111 року, сталася одна дивна подiя, яка повернула мое життя в таке русло, якого я й не сподiвався.

Надiйшла до нас звiстка, що потужна сельджуцька армiя султана Мухаммада наближаеться до кордонiв Едеського графства. Торiк ми iхнiй наступ успiшно вiдбили, а цього року султан призначив командувачем своеi армii хороброго i безжального володаря Мосула Мавдуда iбн Алтунташа Мосульського.

Сили франкiв були значно скромнiшi, отже ми зачинилися в наших фортецях i чекали. На щастя, сельджуки не мали достатньоi вiйськовоi технiки, щоб штурмувати Едессу i Тур-Башир. Вони постояли далеко на пагорбi так, щоб iх було добре видно, погарцювали перед нашими стiнами, викликаючи лицарiв на герць, але нiхто з наших не спокусився на такi дрiбнi зачiпки. Врештi Мавдуд вiдвiв армiю до Алеппо, хоч деякi його воеводи протестували i наполягали на облозi Едесси. А вiдтак у нього почалися клопоти – володар Алеппо вiдмовився вiдчинити перед ним ворота. Це викликало ще бiльшi чвари в його вiйську, врештi армiя розпалася, а Мавдуд змушений був вiдступити до Шайзара.

Наш пан Танкред Тарентський, отримавши пiдтримку вiд короля Балдуiна I Єрусалимського i триполiйського графа Бертрана, повiв свое вiйсько через Апамею на Шайзар.