Ключі Марії

Тодi й ми приедналися, i навiть брат Лука з рогатиною кинувся до бою. Я вiдчув неймовiрну легкiсть свого меча, я не мусив уже його тримати обiруч, я махав ним так легко i весело, наче лозиною, а вiн розрубував ворога, мовби то були не людськi тiла, а гарбузи. А що менi мого меча видалося замало, я схопив ще в лiвицю й сарацинського i вже двома мечами сiк на всi боки, аж бризки кровi розлiталися i скроплювали мене, наче сонячним дощем. За хвилю бiльша частина сарацинiв полягла, решта кинулася навтьоки.

Ми повернули собi своiх мулiв, забрали й дещо з сарацинського добра i хотiли рушати в дорогу, але брат Лука, який i сам дивувався своiй спритностi з огляду на поважний вiк, повернувся до печери назад i уважно обстежив той чудодiйний iнiй та дiйшов висновку, що то не iнакше, як цiлюще молоко Богородицi, i це та сама печера, в якiй вона ховалася вiд Ірода, незважаючи на те, що подiбна печера е також бiля Єрусалима. Однак там бiле пористе камiння не додае сили, а тiльки вилiковуе вiд безплiддя, а тут робить з людини витязя.

Князь добув зi своеi торби глиняну флягу, в якiй ранiше було вино, i зiшкрябав до неi iнiю, скiльки вдалося, потiм доручив менi зберiгати флягу, щоб, коли повернемося додому, я занiс ii до Софii Киiвськоi.

Коли ми покидали печеру, я раптом почув у заглибинi шурхiт. Там було темно. А що то мiг бути дикий звiр, я узяв смолоскип i витягнув з пiхов меча. Та моя засторога була даремна, бо то не був дикий звiр, а панна – вона була геть гола й цiла тряслася зо страху.

Я скинув плаща, закутав ii i вивiв з печери. Вона була дуже вродлива, довге цинамоновоi барви волосся змiiлося до самого пояса. Весь час повторювала тi самi слова, але нiхто не розумiв, що вона каже. Один лише брат Лука розпiзнав мову – арамейську – i став ii розпитувати, а вона ж пояснила, що ховаеться вiд ворогiв.

– Хто вашi вороги? – запитав брат Лука.

– Король Балдуiн, – промовила вона дуже приемним голосом, що нагадував спiв пташок i дзюркiт срiбного ручаю.

– Що вiн хоче вiд вас?

– Хоче забрати до свого замку.

– Але хто ви? Як вас звуть?

– Марiя.

– Гаразд, ми вас врятуемо, – сказав рiшуче князь.

Ми пiдiбрали для неi вбрання сарацинського лицаря, вона сховала волосся пiд шоломом, а на плечi накинула наш чорний плащ iз бiлим хрестом i капузою. Скидалася тепер на юного джуру. Я посадив ii перед себе на коня, а вiдтак ми рушили в дорогу, все ще чуючи в собi значнi сили.