Ключі Марії

Дiва просила не брати ii до Єрусалима, але ми переконали ii, що з нами iй нiчого не загрожуе, нiхто в нiй не упiзнае панни. В Єрусалимi ми збиралися перебути кiлька днiв, отримати в короля грошi на дорогу назад i вернутися додому. Дванадцять рокiв, якi ми провели на Святiй землi, видавалися нам вiчнiстю.

Пополуднi ми побачили попереду густу куряву й подумали, що то знову сарацини. Ми спiшилися, стали колом, зайнявши бойову стiйку та взявши панну всередину, але вона оголила сарацинського меча i стала поруч з нами.

Ми з тривогою вдивлялися в клуби пiску, що здiймалися вгору, кружляли вихором i опадали, тупiт коней поступово наростав, а сонце слiпило нам очi. І коли нарештi з тiеi куряви вигулькнули хрестоносцi короля на чолi з лицарем Етьеном, ми з полегкiстю зiтхнули. А лицарi привiтали нас, i Етьен сказав:

– Коли ми здалеку побачили ваш бойовий шик, то зрозумiли, що ви нашi. Звiдки ви йдете?

– З Назарета.

– Чи не траплялася вам дiва з довгим волоссям?

– Нi, не бачили ми жодноi дiви, – заперечив князь Ігор i, випереджаючи кожного з нас, запитав: – А що з нею?

– Шукаемо ii, – сказав Етьен, пильно вглядаючись у нашi обличчя.

– Хто вона? – запитав князь.

– Полонянка королiвська. Втекла учора.

– Гаразд, якщо натрапимо на неi, то що маемо робити?

– Схопити i припровадити до Єрусалима.

По цих словах кожен вирушив своею дорогою.

– Авжеж, – промовив брат Лука, – найкраща для вас, панно, схованка саме Єрусалим. Де-де, а там вас нiхто не шукатиме.

Коли ж ми пiднялися на останню гору, нам вiдкрився мальовничий краевид з оливковими гаями, якi пiдступали до мурiв мiста, з високими пальмами, що пишалися щедрими гронами дактилiв, а пiд ними розташовувалися каравани верблюдiв i бiлi намети купцiв.

Там вирувало життя, лунало безлiч голосiв на безлiчi мов, i нiщо не нагадувало про кров, смерть i руiну, все це вiдступило в глибини пам’ятi. А з-понад мурiв виднiлися банi церков з золотими хрестами, високi вежi, на яких несли варту хрестоносцi, а зграi голубiв то злiтали в небо, то опускалися вiялами на дахи будинкiв.

Ми зупинилися й чудувалися красою мiста, бо вiдколи взяли Єрусалим штурмом, бiльше жодного разу нам не вдавалося тут побувати, адже всi цi роки тiльки те й робили, що воювали з невiрними, а Єрусалим для нас залишався лише свiтлою зорею, задля якоi i творилися всi нашi подвиги.

Брама Давидова була вiдчинена навстiж, люди вiльно заходили i входили. Обабiч брами стояли на чатах госпiтальери з чорними хрестами.