Ключі Марії

– Ось, дивiться! – вона протягнула гостю фотографiю, на якiй сивий бородатий дiдок упевнено тримав у руках вудку, сидячи на дерев’яному човнi. За човном i рибалкою виднiвся берег i будиночки, що розташувалися на хвилястому пагорбi. Мiж бiлими i блакитними будиночками вистрiлювали в небо рiвнесенькi кипариси.

– Нiчого собi! – вирвалося у Олега. – А скiльки ж йому рокiв?

– Сто вiсiм, – захоплено вiдповiла Катя.

– Сто вiсiм? – недовiрливо повторив гiсть. – Люди стiльки не живуть!

– Це залежить, якi люди! – усмiхнулася дiвчинка.

 – Ми б без нього збанкрутували. Знаете, скiльки тут опалювання взимку коштуе? Вiсiм тисяч у мiсяць.

– А вiн що, вам грошi присилае?

– Ага! – Катя кивнула.

– А коли ж вiн до Грецii поiхав?

– Та рокiв тридцять тому.

– Тридцять рокiв тому? – хитро усмiхнувся Бiсмарк. – І ти його добре пам’ятаеш? Скiльки ж тобi рокiв тодi було?

– Ну, добре, – вiдмахнулася дiвчина. – Не бачила я його нiколи. Але черепки вiн розкладав – бабця розповiдала.

– А можна я це фото на мобiлку сфоткаю? Для книги? – попросив Олег.

– Фоткайте! – Катя знизала плечима, потiм пiдтягнула донизу свiй новорiчний светр.

Олег сфотографував старого археолога на риболовлi i знову перевiв погляд на дiвчинку.

– А що ж ви цi листи прадiдовi не пересилаете? – запитав вiн, кивнувши на пачку.

– Першi листи бабуся якось передавала чи пересилала, а потiм вiн сказав, щоб нахер iх викидали i не турбували його цими дурницями!

– Тодi чому не викинули «нахер»?

– Бабуся не вмiе викидати.

Вона сказала, що коли вiн помре, iй стане дуже нудно, i вона усi його листи буде перечитувати. Тодi й цi перечитае.

Неочiкуваний рiнгтон «Охрана! Атмена» змусив Бiсмарка здригнутися. Катя витягнула з кишенi порваних джинсiв мобiльник.

– Так, ба! – сказала вона. – Вже! Добре! Не, я вдома! Ну давай!

– Через десять хвилин прийде.

Олег вiдразу зрозумiв, про кого мова.

– Менi пора, – заметушився вiн. – Вже спiзнююся. Іншим разом зайду. Бабусю як звуть?

– Іруся.

– Ти можеш у неi запитати: чи захоче вона розповiсти про батька для книги? І якщо так, то даси менi знати. Ось мiй телефон.

Вiн вiдiрвав вiд листка з адресами й iменами археологiв вiльний краечок паперу i записав номер мобiльного.

На вулицi крапав дощ. Спускаючись з Печерська Інститутською, Олег намагався додзвонитися до Адiка, але той з кимось базiкав. На Майданi Олег знову набрав його номер.

– Ну шо? – запитав Адiк, навiть не привiтавшись.