Ключі Марії

– Ти не повiриш! – заторохтiв Бiсмарк. – Вiн живий! Йому сто вiсiм рокiв!

– Хто? Кому?

– Польський, той, що перший у списку!

– Ти його бачив?

– Нi, вiн давно живе в Грецii!

На iншому кiнцi продзвенiв смiх.

– Ти iдiот! – промовив вiн.

– Сам ти iдiот! – розсердився Олег. – У мене е його фотографiя.

– Гаразд! Зустрiньмося. Можу до тебе зайти через пiв години!

– Я ще не вдома. Краще за годину, – спокiйнiшим голосом запропонував Бiсмарк.

У пiдземному переходi хтось грав на бандурi.

Пiд кахельними стiнами стояли мiсцевi бомжi. В повiтрi витав запах пересмажених пампухiв. Усе це пiдганяло Бiсмарка, штовхало в спину. Вiн вискочив з переходу пiд дощ на iншому боцi Майдану.

– А може, я дiйсно лох? – подумав, прискорюючи крок. – Дiвчинка не подарунок! І ЗНО, до того ж, провалила!

Роздiл 14

Львiв, травень 1941. В НКВС пригощають коньяком

Ваврик поблажливо розсмiявся, нахилився й вийняв з-пiд столу пляшку коньяку та розлив по чарках. «Вгадав мое бажання?» – здивувався Курилас i випив чарку одним духом, не смакуючи.

Полковник налив знову i сказав:

– Все ж таки ваша вузька спецiялiзацiя даеться взнаки. Ви знаете все про хрестовi походи, але про Сторiчну вiйну, мабуть, не все. Вже е найновiшi дослiдження про те, що спалено було не Жанну, а чарiвницю, яку видали за Орлеанську дiву. Нiхто не бачив, кого страчували, бо на головi в цiеi особи був ковпак. Не буду тут деталiзувати, скажу лише, що в архiвi Ватикану зберiгся допит жителiв села Домремi, де нiбито народилася Жанна.

Всi вони в один голос стверджували, що вона не селянка, а донька Ізабелли Баварськоi i Людовiка Орлеанського. Зрештою, про ii королiвське походження свiдчив i ii щит з гербом Карла Сьомого.

– Так, я читав, що сучасникiв вражало, як вона вправно iздила верхи, як орудувала списом.

– І це теж. Та найцiкавiше, що у звiтах iнквiзицii нема жодноi згадки про ii страту. Отже, iсторики сходяться на тому, що ii пiд час страти пiдмiнили.

Хоча це для нас несуттеве. Вона завжди вiдроджуеться. Приносить себе сама ж таки в жертву i вiдроджуеться. Розумiете? – Полковник знову налив коньяку i запитав, примруживши очi. – Що ви про це думаете?

Курилас уже не пив одним хилом, а смакував i розтягував задоволення.

– Вибачте, але що я повинен думати? – пробурмотiв. – Я ж атеiст.

Полковник розсмiявся.

– Перестаньте. Живучи в Галичинi, ви не могли б бути атеiстом. Ви ж ходили до церкви.