Невідоме Розстріляне Відродження

Кров! Ви думаете, чого кров? Шкiра на руцi заростае, а вiн обмотае полотном, воно присохне; тодi вiн i оддере, оддере, бо з кров’ю страшнiше…

Кiмната бородатого Чижика

І

За Бессарабкою, бiля кам’яного муру, жовтого, старого, збудованого з дрiбних цеглин; бiля маленькоi кривобокоi хатки одноногого Мелентiя есть будинок Лiдii Вiкторiвни з дверима на вулицю з одного боку i в садок – iз другого. Бiля залiзних ворiт фiртку одiрвано невiдомо коли, i вона стоiть пiд капiтальною стiною сусiднього, двоповерхового будинку лiкаря Шварца, нiби одсуваючись од великоi купи грудок битоi цегли недорозiбраного фундаменту.

На мiсцi грудок був також двоповерховий будинок, але вже не Лiдii Вiкторiвни, а Інни Ричардiвни, дочки ii, що колись була вийшла замiж за художника Данила Васильовича Шидловського. Цей, невiдомий широким колам, художник умер, лишивши жiнцi двоповерховий будинок i дитину – хлопчика.

– Ми зробимо так, – сказала тодi Інна Ричардiвна. – Його ми назвемо Тарасом, а коли буде дiвчина, то ii назвемо Лiдою… хай ii iм’я буде жити в твою честь… Ти в нас найбiльша, найцiннiша i ми з Даньою знаемо, що значить ти… що значить мати.

По цих словах Інна Ричардiвна заплакала i притулилася до матерi; заплакала й Лiдiя Вiкторiвна i трохи неясно, але так, що зрозумiли й Інна Ричардiвна i Данило Васильович, обiцяла одписати на Тарасика другий будинок i садок, а коли вмиратиме i коли до того часу Бог подаруе дiвчину, то вже на ii iм’я i на Інночку одпише вона всi чотири сотнi i п’ятдесят десятин землi з сiнокосом, лiсом i лiщиною, що в Канiвському повiтi.

Данило Васильович в знак найбiльшоi поваги, любовi й щиростi родинних почувань поцiлував мопса Рафаеля, якого в iнших умовах штовхав носком у бiк, до грудей своiх притулив голови дочки й матерi, поцiлував спершу руку Лiдii Вiкторiвни, потiм – сиве волосся, а вже за цим – жiнку спокiйним поцiлунком у лоба. Проробивши все це, вiн запер дверi, витяг пляшку «Мадери» i всi вони випили по разу зi старовинних зелених бокалiв.

– З цього дня, – розповiдав менi й Чижиковi Мелентiй, – посунуло лихо за лихом на цей дiм. Почалося з мопса Рафаеля. Цей статечний собака захворiв на другий же день. Через тиждень, на очах у всiх, вiн здох. Це була середа. Лiдiя Вiкторiвна впала непритомна. Інна Ричардiвна зблiдла i за допомогою Мелентiя пiдiслала пiд тiло мопса чисту простиню, а Данило Васильович метнувся до професора Ветеринарного Інституту… Та що мiг зробити хоч би й професор? Нiчогiсiнько.