Невідоме Розстріляне Відродження

Це для нас було звичайним, щоденним явищем, що уникнути його не було нiякоi можливостi через погане мiсцеположення нашоi кiмнати.

Чижик, як i ранiш при такого сорту повiдомленнях, зробив на носi зморшки, неначе почув негарний дух. І таки дiйсно щоранку повторюванi цi слова викликали огиду й нiяковiсть.

І сьогоднi, як щодня, ми думали, що на цьому скiнчиться ii вiзит, але ми помилились. В кiмнату ще з мокрою допiру зачесаною головою увiйшла Лiдiя Вiкторiвна. В руках у неi книжка в чорнiй обкладинцi з iнiцiалами на корiнцi.

– Сьогоднi середа, Чижику? – запитала вона.

– Середа, – вiдповiли ми разом.

Вона забула зачинити за собою дверi i в кiмнату вбiг Буц. Скочивши на Чижикове лiжко, вiн глянув на нас своiми червоними, як у трусика, очима.

– От бач, Інно, i Чижик каже, що сьогоднi середа, – сказала Лiдiя Вiкторiвна, коли та раптом зупинилася в кiмнатi, – значить, тобi не можна йти на бiржу.

Інна Ричардiвна глянула на Чижика незрозумiлим для мене поглядом i промовила:

– У мене якось странно коле в спинi… Мамо, Чижику, що буде, як я вмру? Ви будете, Чиж, плакати?

І мати й дочка говорять дурницi, щоб почати балачку.

Вони не знали, що думали ми. Тому в словах – непевнiсть. Вона збiльшилася тодi, коли Чижик одкрив вiкно, щоб побавитися з Рятуйкою – собачкою звичайнiсiнькоi породи, що ii годували задля Буцових потреб.

Кiмната наша – нижче рiвня землi; лутка у вiкнi майже нарiвнi з землею.

Інодi, коли дверi заперто хазяйками, – ми лазимо у вiкно, як у дверi.

Лiдiя Вiкторiвна пропонуе Чижиковi книжку.

– Ви таки прочитайте «Дело Бейлиса»… тодi ми будемо говорити про жидiв. Що балакати так? Прочитайте, потiм я дам вам «Сiонськi протоколи» – вiдтiля ви побачите, що таке жиди i iхня органiзацiя. Ет, що з вами балакати? Ясно – всi деталi цiеi революцii обговоренi цадиками давним-давно. Чули це?

Чижик нагнувся над книжками, хоч Рятуйка всiма засобами силкуеться звернути на себе увагу.

Я бачу, що шкiра йому червонiе, наче хтось потроху пiдливае в обличчя червоного.

Мене трохи дивуе i тон Лiдii Вiкторiвни, i поводження дочки, й мовчанка Чижика. Вiн повинен тiкати та й годi. До дванадцятоi йому обов’язково треба вивчити по намiченому плану з математики. Години у нас розрахованi, пiсля дванадцятоi ми йдемо рубати дрова лiкаревi Шварцу, а тут цi нуднi балачки.