Людвисар. Ігри вельмож

Чотири диявольськi усмiшки повернулись до прибулих i завмерли у беззвучному привiтаннi.

– Бачу, ви подбали про безпеку, – зауважив з потаемною радiстю Шольц.

Єпископ зняв з голови каптура i ехидно посмiхнувся, ставши схожим на решту учасникiв цього страхiтливого дiйства. Проте, ледь вiн зiбрався вiдповiсти, як повiтря здригнулось вiд могутнього удару грому та зляканого iржання коней. У цьому гуркотi голос Лiбера розчинився, бургомiстровi лишалося тiльки здогадуватись про сказане.

– Пробачте, я не дочув, – сказав вiн.

Лiбер нервово вiдмахнувся i знову сховав голову пiд каптур. Схоже, повторювати сказане епископ не мав бажання. Вони сiли у карету, iхнiй супутник натягнув вiжки. За деякий час, минувши бездорiжжя, вони виiхали на рiвний шлях.

Шольц прикипiв очима до вiконця карети, але мiг розгледiти лише темний силует вершника, що iхав збоку. Бургомiстр тричi перехрестився i жалiбно промовив:

– Де ми?

– На Глинськiй дорозi, – вiдповiв епископ, – не хвилюйтесь.

Бургомiстр здригнувся, перехрестився ще раз, бурмочучи:

– Застарий я вже для таких прогулянок…

– Я хочу тiльки, аби ви дещо побачили, – мовив Лiбер.

– Зважаючи на характер подорожi, можу собi уявити, – вiдповiв Шольц, знову хрестячись.

– Не думаю…

– Я впевнений…

– Припинiть!

– Що?…

– Годi, вам кажу.

– Єзус Марiя, та що?

– Та припинiть хреститися, ви мене дратуете, Якубе!

Бургомiстр знову вiдвернувся до вiконця. Звiдти на нього подивилася у вiдповiдь вищирена кiнська морда. Йому здалось, нiби Якуб Шольц видивлявся в ту мить на себе в криве дзеркало… Його ошатна сорочка змокла вiд поту, а вiд протягiв, що пронизували карету наскрiзь, ставало дедалi холоднiше.

Карета раптом зупинилася. Єпископ вiдчинив дверцята зi свого боку, кивнувши бургомiстру зробити те саме. Вони ступили на землю, i чийсь старечий голос привiтався з його преосвященством.

– Благослови тебе Господи, сину мiй, – вiдповiв епископ, – ти могильник?

– Так, отче…

– Нагороду отримав?

– О, вашiй щедростi немае меж!

– Тодi веди нас.

– Слухаюсь, ваше преосвященство… Сюди, за мною… Йой, обережно, тут камiнь…

– Отже, ми йдемо на цвинтар? – пошепки запитав бургомiстр.

– Який ви здогадливий, Якубе, – безцеремонно мовив епископ.

Шольцу знову стало гаряче, як на балу, щоправда не надто весело.

– Всемогутнiй Боже, там же ховали померлих вiд чуми, – застогнав вiн.