Людвисар. Ігри вельмож

– Я вiддам ii пiд суд тiльки з наказу короля, – рiзко промовив Шольц i попрямував Ринком.

Гроза стихала… Поступово ставало свiтлiше, а вгорi, помiж шматками чорних хмар, виднiлися клаптики сiрого неба. Бургомiстр пiдiйшов до будинку, в якому так чудово розпочалася нiч, що так кепсько для нього закiнчилася. Якуб Шольц кiлька разiв грюкнув у дверi, мовчки проминув слугу, збiг нагору i зачинився у своему кабiнетi.

Роздiл IV

Ближче до полудня небо над мiстом повнiстю прояснилось. Брукiвка швидко висохла, лише численнi калюжi досi виблискували на сонцi.

Ринок жив повсякденним життям: в усi голоси i на всiх мовах кричали купцi, ремiсники та жебраки i тi, хто iх намагався перекричати. Чувся вереск свиней, яким на Ринку була вiдведена невелика загорода, однак у своiй меншостi вони галасливiстю не поступалися бiльшостi.

У передмiстi було тихiше, хоч у кожному домi теж панувала метушня.

Господинi готували обiд, а чоловiки в цю пору переджнив'я лагодили пiдводи, лаштували комори для зерна, мiсце для соломи, а ще багато-багато iнших турбот було в простого люду…

Дороги не були тут вимощенi каменем, i земля вiльно дихала, вiддаючи вологу повiтрю i полегшуючи полуденну спеку.

Трави, кущi i дерева, натiшившись за нiч дощем, тепер купалися в сонячному промiннi i цвiли життям, наче сам Бог голубив iх у долонях.

Нiхто не звернув особливоi уваги на одинокого вершника, що промчав галопом по сирiй дорозi, то минаючи дзеркальнi калюжi, то розбиваючи iх на тисячi блискучих бризок.

Лише гуси, що бабрались посеред дороги, з криком кинулися геть з-пiд копит коня, а за мить вже проводжали подорожнього одностайним гелготiнням, витягуючи йому вслiд довгi гнучкi шиi.

Бiля в'iзду в мiсто вершник спiшився, ведучи коня за собою через безладну людську метушню, що, як завжди, панувала тут о цiй порi.

– Дорогу! Дорогу, чорт забирай! – нетерпляче вигукував вiн торговцям i ремiсникам, що геть ii загородили.

Тi, скоса поглядаючи на його кольчугу i шаблю при боцi, слухняно розступалися, що й було потрiбно стомленому вкрай мандрiвниковi, котрий аж нiяк не був налаштований церемонитись.

На Галицькiй вiн передав повiд разом iз дрiб'язком монет замурзаному хлопчаковi, наказавши вiдвести змиленого коня до конюшнi. Сам же швидким i широким кроком рушив до ратушi. Спiймавши там першого-лiпшого писарчука, запитав про бургомiстра.

– Пана Шольца нинi не було, – вiдповiв йому той, – служниця передала, що пан хорий.