Людвисар. Ігри вельмож

Багатьох дивувала причина успiху колись простого флорентiйського студента, що прибув до Львова, прислуговуючи якомусь купцевi. І тiльки декотрi звертали увагу на те, що хвора панi чи панянка не хотiла бачити бiля свого лiжка анi священика, анi ворожку… Вони покладалися тiльки на майстернiсть молодого лiкаря, що здатен був зцiляти лише самим дотиком до хвороi. Згодом у Львовi навiть патрицiанки послуговувалися його хистом, приносячи все бiльший добробут Гепнеру.

Перед загрозою епiдемii Домiнiк вибивався з сил, приймаючи хворих iнколи по кiлька десяткiв за день, а то й уночi.

Бо, як вiдомо, недуга найбiльш оповiдае людське тiло саме в темну пору доби. Проте епiдемiя все насувалася, а грошей у молодого лiкаря вже було достатньо, отож вiн невдовзi звузив коло своiх пацiенток. Атож, треба про власне здоров'я подбати. Йому хотiлося зайнятися нарештi справжньою медициною.

У мiстi його стали бачити нечасто, що у свою чергу дало поживу чуткам. Подейкували, нiбито Гепнер оволодiв в Італii мистецтвом перетворювати залiзо на золото.

А хтось твердив, що вiн воскрешае мерцiв i займаеться усiляким чаклунством…

У дверi постукали, i спудеi в сусiднiй кiмнатi стривожено переглянулись мiж собою. Вони, як нiхто iнший, чекали цього дня, що був важливiшим над усе. На противагу iм, спокiйний i незворушний Гепнер вiдiйшов вiд вiкна, взяв невеличку скриньку з iнструментами та рушив до дверей. На порозi стояло двое охоронцiв зi зброею, щоб вiдтручувати надмiрно цiкавих.

– Виносьте, – коротко мовив Гепнер учням, i тi миттю завдали домовину собi на плечi.

Лiкар вийшов першим, за ним – спудеi з труною i нарештi – охоронцi з цiпами на плечах. Мiщани вже обступили ешафот тiсним колом, i двом цiпакам довелося попрацювати де лiктями, а де й держаком вiд цiпа, щоб дати змогу пройти туди головному учаснику.

– Зараз проведе розтин, – перешiптувались школярi, – справжнiй розтин…

Мiщани упiвголоса перемовлялись:

– А що тото – не страта?

– Не, прошу пана.

Кажуть, вiн викопав мерця з труною, що пролежав кiлька днiв у землi. Хоче ту труну вiдкрити та показати, що ся з ним стало. Ото смороду буде, прости менi Господи.

Тим часом з протилежного боку ешафоту також орудували цiпаки, щоб прокласти прохiд бургомiстру, для якого несли крiсло. Поставили його на пiдвищеннi, бо спостерiгати звiдти було найкраще, i бургомiстр зручно в ньому вмостився.

Коли на помiст винесли грубезний стiл, спудеi заходилися над мерцем.