Людвисар. Ігри вельмож

Дочитавши роман, я зрозумiв, що маю перед собою дуже вдалий твiр, а тому не хотiлося б, щоб вiн вийшов у видавництвi, яке не вмiе розкручувати автора. Тому порадив податися на «Коронацiю слова». На мое превелике здивування, минулого року цей роман прошмигнув повз журi непомiченим. Як так могло статися i яка гемонська душа його вiдкинула набiк, невiдомо.

А цього року роман раптом не тiльки потрапляе у фiнал, а ще й отримуе першу премiю. І цiлком заслужено. Я радий вiтати молодих авторiв, якi не бояться братися за такi насиченi сюжети, а тим бiльше, коли йдеться про Львiв, який може подарувати сотнi i сотнi захоплюючих тем.

Людвисар – гарматник – у фiналi стрiляе з гармати. Влучно. Як i автор.

Юрiй Винничук

Частина перша

Роздiл І

На щастя, було прохолодно i навiть збиралося на грозу… Якщо пiде дощ, то видовище вiдбудеться пiд накриттям. Цiкаво, чи бургомiстра не знудить. Навряд чи йому захочеться мокнути пiд дощем, тому вiн накаже поставити свое крiсло на помiст…

Направду, дощ не передбачали, а втiм, передбачай, не передбачай – все одно ця проклятуща львiвська погода зробить свое.

Люд уже збираеться, товпився. Мiщани ласi до такого видовища. Авжеж упевненi, що сьогоднi тут комусь зiтнуть голову. Може, й зiтнуть… Та нi, мабуть, досить буде з того бiдолахи й розпоротого тулуба. І взагалi, не пора нинi для таких видовищ. Спекотно. Втiм, розумiють це у Львовi хiба що м'ясники.

– Панове, будьте ласкавi, змiнiть воду в трунi! – вiдiрвавшись вiд роздумiв, вигукнув чоловiк, що стояв бiля вiкна, – вода мусить бути студеною…

Гукнув вiн це у сусiдню кiмнату, i трое спудеiв кинулися виконувати його наказ: один метнувся в погрiб, де була криниця, двое iнших заходилися над домовиною.

За мить усе було зроблено, i чоловiк продовжив спостерiгання за площею, погладжуючи довгими мiцними пальцями акуратно пiдстрижену бороду.

Серед усiх послiдовникiв Гiппократа та Парацельса Домiнiк Гепнер вирiзнявся передусiм охайнiстю.

Його чистий та свiжий одяг зовсiм не виказував у ньому майстра ремесла, що в той час було спiвзвучним iз шарлатанством i не знаходило прихильностi анi серед патрицiяту, анi серед простого люду. І першi, i другi схильнi були бiльше вiрити заклинанням ворожок та молитвам святих отцiв, нiж медицинi i лiкарям. І все ж Гепнер мав своiх пацiентiв, завдяки яким змiг навiть дозволити собi львiвське громадянство.