Козак Байда, або Хортицька Січ

Роксана квапливо йшла вузькою стежкою до своеi оселi. Їй зовсiм не хотiлося, щоб нiч заскочила у лiсi ii саму. Дiвчина вже готувалася вислухати материнi докори за те, що, мовляв, кудись завiялася, але Роксана не переймалася тим. Вона вже мрiяла, як невдовзi коханий забере ii… Вони справлять пишне весiлля… Уже пiдходячи до Загороддя, дiвчина вiдчула, наче щось недобре, щось неймовiрно лихе дивилося на неi, проштрикуючи наскрiзь. Роксанi стало моторошно, по спинi поповзли мурашки. Дiвчина прискорила крок, ластiвкою полетiла до рiдного села.

Незабаром вона побачила першi хати пiд солом’яними стрiхами, але холодний острах не вiдпускав ii…

У густих кущах хижим звiром причаiвся Мерген, його чорнi очi впилися, мов жала, в спину Роксани. У лiсових сутiнках татарин добре роздивився юну дiвочу красу. Мерген мав надзвичайно гострий зiр i мiг бачити вночi так само ясно, як i вдень. Недаремно батьки назвали сина йменням великого мисливця. Мерген справдi став найкращим мисливцем Кримського ханства – мисливцем на людей.

Нiхто не мiг здолати Мергена в бою. Куди б не прямував його чамбул – чи в Польщу, чи в Московiю, вiн завжди приводив чималий ясир.

Яка гарна гяурка… Вiд цiеi думки безгубий рот Мергена розлiзся у хтивiй посмiшцi, оголивши жовтi зуби. Авжеж, за таку рабиню турки дадуть багато золота… Чи, може, залишити ii собi? Кiлька ударiв серця в душi людолова хiть боролася iз жадiбнiстю. Татарин струснув головою i взявся за рукiв’я ятагана – жадiбнiсть святкувала перемогу. Мерген пiдвiв голову i завив по-вовчому – то був знак татарським нападникам.

Навколо села воднораз запалали вогнi, i тiеi ж митi десятки вогняних стрiл звилися в повiтря i вмить впали на сухi стрiхи, породжуючи червоно-кривавi спалахи. Розпачливо заволали люди, гвалтом заревла худоба. Старий дiд, що жив край села, вискочив на ганок iз косою i несамовито заволав:

– Татари! Люди, рятуйтесь!.. – Чоловiчий крик обiрвали двi стрiли, що встромилися в груди. Дiд упав на землю, його сорочка заюшилася кров’ю…

Вершники зусiбiч наскочили у палаюче Загороддя i почали ловити арканом молодих дiвчат та хлопцiв, а старих чоловiкiв, жiнок та маленьких дiтей вбивали без жалю.

Несамовитий жах охопив Роксану. На мить iй здалося, що вона потрапила в пекло, а чорнi вершники – то слуги сатани. Не тямлячи пiд собою нiг, Роксана добiгла до батькiвськоi хати. Скривавлений батько велетенським молотом вiдмахувався вiд двох бусурманiв – пiшого та кiнного.

– Батьку!! – у розпачi зойкнула дiвчина.