Козак Байда, або Хортицька Січ

Дмитро коротко розповiв про знищене Загороддя та про невдалу погоню i додав:

– Пробачте менi, батьку… Благословiть мене на святу справу: я поiду обороняти нашу землю вiд бусурманiв… – Княжич поклав на себе хрест i опустився на колiно перед батьком. Князь Іван Вишневецький тяжко видихнув i поклав правицю на синове плече.

– Я благословляю тебе, сину. Ти гiдний княжого роду, я пишаюся тобою…

– Спасибi, батьку… – Дмитро пiдняв голову.

– А як же ти хочеш дiяти? – спитав старий князь.

– Дозвольте, батьку, взяти замкових воiнiв i челядникiв, хто добровiльно захоче поiхати зi мною.

Ми вiзьмемо припаси й зброю i поiдемо на пiвдень, а далi – все в руках Божих…

– Гаразд, Дмитре. Але послухайся моеi поради: поiдь до мого доброго знайомого – Бернарда Претвича. Це хоробрий лицар – староста Бара. Я чув, вiн плануе великий похiд на орду.

– Я так i зроблю, батьку! – очi Дмитра спалахнули. – Ми здiйснимо цей похiд на Крим!

Через годину великий замковий дзвiн скликав усiх на площу.

Дехто перелякався, подумавши, що знову напали татари, але iх швидко заспокоiли. Проте в повiтрi вчувалася тривога. Люди схвильовано гомонiли: нащо забили в дзвiн? На дерев’яний помiст вийшов Дмитро Вишневецький. Княжич виголосив:

– Люди Вишнiвця! Ви вже чули, що проклятi бусурмани спалили Загороддя i вбили всiх його мешканцiв, не пожалiли нi жiнок, нi дiтей… – Дмитро на цих словах замовк, невидимi пута неначе здавили горло. Переборовши себе, княжич продовжив: – Клятi ординцi будуть продовжувати нападати на Украiну, допоки не вигублять всiх нас до останнього! Я хочу покласти цьому край.

Хто зголоситься поiхати зi мною? Ми вирушаемо на пiвдень обороняти нашу землю вiд людоловiв.

Замковi чоловiки мовчали, мов у рота води набравши, i знiяковiло переглядалися.

– Я хочу бити татар! – першим подав голос Михайло, труснувши рудим волоссям.

– Я теж iз тобою, княже, – поважно озвався Матяш.

Пiсля цього ще чимало чоловiкiв зголосилися пристати на княжу пропозицiю.

«А князь не дурний, – думав Грицько, – у татар можна вiдвоювати багату здобич. Я сам можу стати паном…» – вiд цiеi мрii Грицько аж очi закотив, як кiт, що з’iв миску сметани.

– Я також хочу бити бусурманiв! – заволав конюх.

Разом iз князем зголосилися виступити проти татар тридцятеро чоловiк. Із замкового арсеналу всiм учасникам походу було видано зброю, шаблi, списи, самопали та порох, а ще добрих коней та припаси.