Козак Байда, або Хортицька Січ

У чамбулi було не менше трьохсот шабель. Бiля рiчки товпилося юрмисько невiльникiв – переважно молодих хлопцiв та дiвчат. Зв’язанi люди зморено сидiли бiля води, проклинаючи свою долю. Вiддалiк паслася череда корiв та кiз.

– Князю, нас замало… Ми не зможемо перемогти у вiдкритiй битвi таку кiлькiсть татар, – стиха промовив Матяш.

Дмитро бачив, що татар забагато, але вiд вигляду ворогiв на княжича знову накотилася хвиля нестримного гнiву.

– У пекло татар! З нами Бог! Уперед! – вихопивши пiстоль з-за пояса, Вишневецький першим кинувся в атаку.

Трохи оддалiк мчали Матяш та Олекса, решта вершникiв розтяглася широкою шеренгою.

Татари помiтили нападникiв, але не змогли пiдготуватись. Бiльша частина чамбулу була пiша, лише близько п’яти десяткiв ординцiв були верхи.

Пролунали пострiли самопалiв, кiлька татар впали з коней, зчинився великий гвалт, кримчаки злiсно заволали, а невiльники, забачивши визволителiв, радiсно закричали. Сполохана худоба з ревiнням кинулась у поле, топчучи татар, що ii пасли.

Дмитро вистрелив у гущавину ворогiв, але не побачив, влучив в когось чи нi. Вже через мить князь врiзався в юрбу кiннотникiв i списом збив одного з коня. Ухилившись вiд шабельного удару, Вишневецький прохромив груди дебелого татарина, напружившись, пiдняв його, як шматок м’яса, над головою i опустив на голову третього вершника. Бусурманин люто заверещав, почувся хрускiт кiсток, спис розламався, ворог упав на землю мертвий. Наляканий кiнь дико заiржав, Дмитро кинув уламок списа i вихопив з пiхов шаблю.

Навкруги вирував лютий бiй, бряжчала зброя, поливаючи чорну землю червоною кров’ю, воiни Вишневецького затято рубали татар. Ординцi, зазнавши втрат, вiдступили, але пiд криками ватажка в срiбнiй кольчузi iз золотим кружалом на грудинi згуртувалися. Пiшi татари ловили неосiдланих коней, вихоплювалися на них i, як чорне вороння, налiтали звiдусiль. Засвистiли темнi стрiли, воiни князя також зазнали втрат…

Дмитро, пробиваючись до татарського ватажка, здолав шаблюкою ще трьох ординцiв.

Очiльник чамбулу помiтив Вишневецького i крикнув щось, показуючи на нього лучникам. Князь заледве встиг нахилити голову: над ним пролетiли двi стрiли. Через мить княжий кiнь захрипiв, з його шиi стирчала чорна стрiла, що поцiлила в хребет, кiнськi ноги пiдкосилися. Дмитро в останню мить зiстрибнув з коня, що, завалившись набiк, оскаженiло бив копитами по землi, марно намагаючись встати. Одразу на князя iз занесеним ятаганом налетiв кремезний ординець.