Микола Зеров

Федорченка «Летюча зоря»; «провiнцiальний несмак» – робить висновок про М. Мандрику i його збiрки «З книги гнiву», «Пiснi про анемону»; «примiтивнiсть така, що вражае i навiть зворушуе» – дiстаеться збiрцi Л. Козара «Степовi зорi».

Зеров критикуе поетiв за наслiдування, що породжувало вториннiсть. Паралельно дослiджуе творчiсть Лесi Украiнки, аналiзуе поезii Івана Франка, врештi видае власну збiрку перекладiв – «Антологiю римськоi поезii». Однак життя в Киевi стае дедалi складнiшим, отож, Зеров iз дружиною переiздять у Баришiвку, сподiваючись у провiнцii перебути найтяжчi роки.

З 1 жовтня 1920 року Микола Зеров починае викладати iсторiю в баришiвськiй соцiально-економiчнiй школi. Баришiвка й справдi видаеться порятунком: Киiв лишаеться без електрики, палива, води. Освальд Бургардт згадуе, що «Баришiвка натомiсть пропонувала ‘‘пайок’’: кiлька пудiв борошна, пшоно й сало замiсть проблематичних грошей; дровами забезпечувалося i школу, i вчителiв, якi гуртом разом з учнями йшли рубати лiс; замiсть каганцiв були прекраснi старi гасовi лампи, такi знайомi нам з наших щасливих дитячих рокiв».

Баришiвка виявилась колоритним селищем, у якому жили дивом не розкуркуленi чинбарi. Зi спогадiв Софii Зеровоi дiзнаемось: «Восени 1920 року ми переiхали з Киева до Баришiвки i прожили там близько трьох лiт. Баришiвка була в тi роки тихою вигiдною провiнцiею, мiстечко вважалося ‘‘заштатним’’ i справдi мало чим було схоже на мiсто, радше виглядало воно як украiнське село.

Будиночки мешканцiв були оточенi садками, в мiстечку був ‘‘Волвиконком’’, школа, мiсцевий клуб ‘‘Просвiта’’ i три церкви. Серед мешканцiв було багато чинбарiв, якi виробляли шкiру i, порiвняно з нами, жили вельми заможно».

Для закоханого в украiнське бароко Зерова вона була несподiваним сюрпризом, хоч учасники «ложi» Нарбута захоплювалися старшинським бароко, а селище було яскравим зразком бароко селянського. Миколi Зерову i друзям – Вiкторовi Петрову, Освальдовi Бургардту – вдалося сформувати культурний осередок у Баришiвцi, однак за Киевом Микола Костьович сумував.

Освальдт Бургардт згадував лiтературнi диспути баришiвського перiоду: «Спiльнi поетичнi iнтереси швидко зблизили мене з Зеровим, i коли я приходив до нього, вiн менi читав украiнськi, а часом росiйськi чи польськi вiршi (пам’ятаю ‘‘На щитах Татр’’ Асника) або своi переклади з римських поетiв.