Листи до Феліції (1912)

Себто у свiдомостi членiв сiм’i два наших вiзити викликали геть рiзнi вiдчуття: з одного боку Ви, кому призначалася тiльки щира доброта i люб’язнiсть, i з iншого ж боку я, так би мовити, той, кого мучать нiчницi. Для Вас, наприклад, грали на роялi, тодi як для мене Отто вовтузився з екраном коминка – заняття, яке давно вже стало в будинку спецiально призначеним для мене умовним сигналом до влягiв, але, якщо цього не знати, видаеться досить дивним i виснажливим. Що ж до мене, то я, абсолютно не готовий зустрiти в будинку таку гостю, прийшов лише на домовлену зустрiч з Максом (ми домовилися на восьму, та я, як звичайно, на годину спiзнився), щоб обговорити з ним, як усе стоятиме у рукописi[3 - Мова про збiрку «Споглядання».

], про що своечасно подумати не спромiгся, а його вранцi другого дня вже треба було нести на пошту. І тут раптом застаю в будинку незнайомку i вiдчуваю з цього приводу навiть деяку досаду. Натомiсть я чомусь повiвся так, нiби вiзит Ваш для мене нiякий не сюрприз. Я першим, перш нiж мене встигли Вам вiдрекомендувати, через величезний стiл простягнув Вам руку, хоча Ви ледь пiдвелися менi назустрiч, не маючи, очевидно, анiнайменшого намiру мою руку тиснути. Я тiльки мигцем на Вас глянув, сiв i одразу вiдчув, що все навколо добре, тiльки-но вiдчув, як од Вас виходить легка заохота, що ii завжди пробуджуе в менi присутнiсть незнайомоi людини у знайомому товариствi. Коли не брати до уваги те, що переглянути разом з Максом рукопис уже не вдасться, з’ясувалося, що простягувати Вам свiтлини талiйськоi подорожi – миленна забава. (За цi останнi слова, що цiлком точно вiдображають мiй настрiй того вечора, я сьогоднi, далеко вiд Вас, ладен себе тодiшнього просто побити.) Ви поставилися до перегляду свiтлин вельми серйозно i вiдривали вiд них очi, тiльки коли Отто щось пояснював або коли я простягав Вам наступний знiмок. Хто iз нас, вже не пам’ятаю хто, з приводу однiеi з фотографiй бовкнув, як жаба в болото. Через свiтлини Ви геть забули про iжу, а коли Макс кинув з цього приводу якесь зауваження, заперечили, що немае, мовляв, нiчого бридкiшого за людей, якi знай жують. Тут задзвонив телефон (тим часом у мене тут уже давно минула одинадцята вечора, коли для мене починаеться головна моя робота, а я досi не можу одiрватися вiд цього листа), так ось, задзвонив телефон, i Ви заходилися переказувати початкову сцену з оперети «Дiвчина в авто»[4 - Оперета Жана Жильбера.