Листи до Феліції (1912)

То чому ж Ви менi не написали? – Можливо, а з урахуванням сквапливостi того мого листа навiть цiлком ймовiрно, що Ви натрапили там на якусь дурiсть, яка могла Вас збентежити, але ж щирiсть i доброта намiрiв, якi вiдчувалися в кожному моему словi, не могли вiд Вас вислизнути. – Або, може, котрийсь iз листiв загубився? Але мiй вiдправлено з такою ретельнiстю, а Вашого чекають з таким завзяттям, що втратити iх просто не могли… Та й чи губляться взагалi листи – навiть тi, яких чекають вже майже без надii, через саму лише нез’ясовну впертiсть? – Або, може, Вам не передали мого листа через непростиму згадку про мандрiвку до Палестини? Але чи можливо таке в сiм’i, а тим паче щодо Вас? Але ж лист мiй, за моiми розрахунками, мав дiйти до Вас iще в недiлю вранцi.

 – У такому разi залишаеться тiльки одне сумне припущення – що Ви занедужали. Але i в це я вiрити не хочу, Ви напевно здоровi i радiете життю. – Все iнше мiй розум просто вiдмовляеться розумiти, i я пишу цей лист не так у надii на вiдповiдь, як чинячи обов’язок перед самим собою.

Якби я був листоношею, що розносить листи по Вашiй Іммануiл Кiрхштрассе, я б iз цим листом у руках, минаючи одного за iншим всiх здивованих членiв Вашоi родини, через усi кiмнати пройшов би просто у Вашу i вклав би конверт Вам прямо в руку; а ще краще – сам опинився б пiд дверима Вашого будинку i довго, нескiнченно довго тиснув на кнопку дзвiнка, iз захопленням i захватом смакуючи довгоочiкувану зустрiч, яка знiмае будь-яке напруження.

    Ваш Франц К.

23.10.1912, середа

Ласкава панi!

Навiть якби всi три заступники директора стояли зараз над моiм столом, заглядаючи менi через плече, я все одно вiдповiв би Вам негайно, бо Ваш лист упав на мене як дар небес, на якi я вже три тижнi в марному сподiваннi позираю. (До речi, припущення щодо начальницького нагляду негайно пiдтвердилося, щоправда, тiльки в особi мого безпосереднього начальника.) Якби менi довелося вiдповiдати на присланий Вами опис Вашого нинiшнього життя тiею ж монетою, менi довелося б сказати, що життя мое щонайменше наполовину складалося з очiкування вашого листа, до чого я зарахував би ще три маленьких послання, якi я написав Вам за цi три тижнi (мене тим часом розпитують про страхування ув’язнених, Матiр Божа!) i з яких два тепер так-сяк ще можна Вам вiдiслати, тодi як третiй, хоча насправдi вiн е першим, не випадае вiдсилати.