Листи до Феліції (1912)

Невже це так дивно? І чи тодi, коли Ви ходили в Метрополiтен, iдея прихопити ключа не виникла винятково через те, що довелося вертати надто пiзно? Чи не смiшнi це, бува, питання? Мое обличчя досить серйозне, i якщо Ви смiетеся, смiйтеся, будь ласка, щиро i дайте точну вiдповiдь.

Найпiзнiше навеснi у видавництвi «Ровольт» у Ляйпцигу повинен вийти «Щорiчний альманах красного письменства», який видае Макс. Там буде надрукована i моя маленька розповiдь «Вирок», з присвятою «Мадемуазель Фелiцii Б.».

Сподiваюся, Ви не сприймете це як безцеремонне важення? Особливо якщо врахувати, що посвята випереджае оповiдання вже бiльше мiсяця, а рукопис уже випущено мною з рук.

Можливо, за вибачення менi стане та обставина, що другу частину посвячення – «Мадемуазель Фелiцii Б., щоб вона отримувала подарунки не тiльки вiд iнших» – я все- таки змусив себе випустити? По сутi ж iсторiя ця, скiльки я можу судити, до Вас особисто жодного стосунку не мае, хiба що там мигцем згадуеться дiвчина Фрiда Бранденфельд, себто, як я лише пiсля усвiдомив, з такими ж, як у Вас, iнiцiалами. Єдиний зв’язок з Вами полягае, мабуть, лише в тому, що маленьке це оповiданнячко здалеку намагаеться бути гiдним Вас. Що i прагне висловити посвята.

Менi важко на душi, що менi не дiзнатися, що Ви вiдповiли на мiй передостаннiй лист. Минуло стiльки рокiв, коли я нiчого не чув про Вас, i тепер доведеться накинути щонайменше зайвий мiсяць забуття. Звичайно, я довiдуватимуся про пошту, але мало шансiв, що я дiзнаюсь там бiльше, нiж Ви ще пам’ятаете з цього листа.

Чи не могли Ви це записати десятьма словами?

Остаточний висновок, остаточний висновок на сьогоднi. Вже на попереднiй сторiнцi навiть у цiй тихiй кiмнатi, в якiй я ховався, дiйшло до збурення. Вони здивованi, що у мене стiльки вiльного часу в бюро (це вимушений виняток) i що я пишу лише в бюро. Для цього теж е пояснення, але нiколи про них писати.

Усього найкращого, i не гнiвайтесь за щоденний обов’язок розписуватися в одержаннi рекомендованоi кореспонденцii.

    Ваш Франц К.

27.10.1912, недiля

Ласкава панi!

Нарештi о восьмiй вечора – i це в недiлю – я можу сiсти за лист до Вас, хоча все, чим я цiлий дня займався, мало на метi якнайшвидше за цей лист взятися. А Вам весело минають недiлi? Ну звичайно ж, по Вашiй виснажливiй працi! Для мене, принаймнi в останнi пiвтора мiсяця, щонедiлi – це диво, сяйво якого я бачу вже в понедiлок зранку, щойно прокинувшись.