Листи до Феліції (1912)

Зрозумiло, такий початок дня не кращим чином допомагае долати труднощi, з якими пов’язане для мене писання листiв Вам, труднощi, якi i цiеi ночi у найрiзноманiтнiших формах проходили перед моiм внутрiшнiм зором. Труднощi цi зовсiм не вiд мого невмiння висловити те, про що я хочу написати, бо хочу я написати про найпростiшi речi, але речей цих стiльки, що менi не до снаги розмiстити iх у часi й просторi. Інодi, усвiдомлюючи це свое безсилля, – правда, таке бувае тiльки вночi, – я ладен усе кинути i нiколи бiльше не писати, бо краще вже померти вiд ненаписаного, нiж вiд писанини.

Ви пишете, що часто ходите в театри, мене це цiкавить дуже, бо ж, по-перше, Ви там, у Берлiнi, перебуваете в самому центрi театральних подiй, по-друге, Ви з великим смаком вибираете театри для вiдвiдувань (за винятком «Метрополя», в якому i менi траплялося побувати, я там позiхав так, що боявся проковтнути сцену), по-трете, сам я з погляду театру цiлковитий профан. Але, знову-таки, чи багато зиску читати про Вашi театральнi походи, якщо я не знаю всього, що iм передувало, i все, що було пiсля, не знаю, у що Ви були одягненi, який був день тижня i яка того дня стояла погода, коли Ви вечеряли – до театру або пiсля, де Ви сидiли, в якому були настроi i чому саме в такому, а не iншому, i так далi, й так до нескiнченностi.

Зрозумiло, абсолютно неможливо, щоб Ви написали менi про все це, але точно так само неможливо i все iнше.

День народження панi Софi – щоб написати щось цiлком i повнiстю зрозумiле – лише 18 березня, i коли Ваш, якщо питати прямо?

Не те щоб хвилювання, що ним охоплене бюро, пiдганяло мене писати, тож я запитую про дещо iнше: я мимохiдь заховав у пам’ятi все, що Ви сказали того вечора в Празi, наскiльки можна бути впевненим у таких переконаннях, тiльки одне менi залишилося не зовсiм ясне, наскiльки пам’ятаю, коли я читав Вашого листа, i Ви повиннi це доповнити.

Коли ми вийшли з помешкання з паном директором Бродом до готелю, я, щиро кажучи, був схвильований, неуважний i нудний, хоча причиною цьому, принаймнi, як на мiй розум, почасти була присутнiсть пана Брода. Навпаки, я був досить задоволений тим, що почувався самотнiм. Йшлося i про те також, що Ви уникаете вечiрнього стовпища у центрi мiста, навiть коли буваете в театрi, i що, повернувшись, умисно спадаете на увагу матерi з провулка, по-особливому плеснувши в долонi, i вона вiдкривае Вам вхiднi дверi.