Листи до Феліції (1914–1917)

Лист мiг би прийти ще в недiлю, вiдповiдь на мiй останнiй лист була менi, звичайно, потрiбна термiново, тож я прочекав також i усю недiлю. Крiм того, було малоймовiрно, що лист прийде сьогоднi. Чому саме сьогоднi? Цей лист, який я отримав сьогоднi, який я лише кiлька секунд тримав невiдкритим у сумцi i який мене (я цього не розумiю, зi змiсту цього також не можна зрозумiти) все ж робить щасливим – цей лист, наскiльки це залежало вiд Тебе, мiг би не прийти нi завтра, нi пiслязавтра, нi взагалi. Сам по собi вiн не термiновий.

Моя телеграма, Ф., не була злою, можливо, що лише на паперi так здавалося. Дивно ось що: мiй останнiй лист здавався менi злим, цього Ти не вiдчула, тож, можливо, вiн таким i не був i лише здавався менi таким. У телеграмi я лише сказав, що в мене не було можливостi вiдповiсти, проте в листi я назвав причину, в загальному я усвiдомив купу всього абсолютно незрозумiлого, що досi е мiж нами. Його, справдi, багато, але, можливо, Ти могла б сказати менi кiлька слiв – i не було б бiльше такоi кiлькостi незрозумiлого i, може, взагалi його б не було.

Не обманюй себе, Ф., не обманюй! Роль, яку вiдiграе Твоя сiм’я у Твоему останньому листi, вказуе на певного роду самообман. Не обманюй себе! Тобi, Ф., не слiд було б говорити про те, що Ти хотiла чи не хотiла мого приниження, Ти мала б лише пояснити все, що я виклав в останньому листi; решта стала б сама собою зрозумiлою. Але цю просту рiч Ти не робиш (вiдтягування пояснення аж до розмови при зустрiчi нiчим не допоможе, Ти добре знаеш, що поруч з Тобою я задоволений усiм i нiяк iнакше), отже, ймовiрно, Ти цього не можеш.

Але тодi Ти мусиш довiрити пояснення менi. Якби ж Ти все-таки хотiла принизити мене, це було б не найгiрше. Я припустив це лише тому (але серйозно, справдi, серйозно), що це був для мене ще й не найгiрший випадок. Що ж тодi лишаеться, якщо це припущення хибне, якщо Ти не хотiла мене принизити – про це я краще промовчу.

Отже, я приiду на Великдень, але не в суботу в обiд, а в недiлю ввечерi, якщо я не помиляюся, о 6:51.

Менi було б, звичайно, найприемнiше, якби Ти в будь-якому разi прийшла мене зустрiти. Але тепер, як я вчора дiзнався, цiлком можливо, що зi мною приiдуть також Макс i його дружина i, ймовiрно, що Отто Пiк[6 - Отто Пiк (1887–1938) – критик, перекладач чеських п’ес нiмецькою мовою.] теж (усi в лiтературних справах), мабуть, Тобi було б неприемно зустрiтися з ними всiма на вокзалi.