Листи до Феліції (1914–1917)

Мiж iншим, ця небезпека вiдпадае; я також помилявся, лише Макс повинен був приiхати, а зараз i Макс не приiде, як вiн менi сьогоднi сказав. Отже, лишаеться лише Пiк. Краще Тобi прийти о пiв на 8-му до [готелю] «Askanischer Hof», але вчасно, прошу Тебе.

Так, фройляйн Блох[9 - Грете Блох – подруга Фелiцii Бауер. Франц Кафка листувався з нею теж.] не приiде. Я ii дуже люблю.

    Франц

14 квiтня 1914 року, Прага

До Фелiцii Бауер

Я, Ф., безперечно, ще нiколи, роблячи щось, не мав такого впевненого вiдчуття, що зробив щось добре i вкрай необхiдне, як на наших заручинах[10 - На Великдень 1914 року вiдбулися неофiцiйнi заручини Кафки i Ф.

Бауер.], пiсля них i зараз. Такого впевненого вiдчуття – точно нi. А Ти? Для Тебе? Для Тебе це теж так? Почни свого наступного листа вiдповiддю на це запитання.

Не ображайся на мене через мою перевтомлену, розсiяну, метушливу, можливо, i байдужу поведiнку впродовж цих двох днiв. Це означало нiщо iнше, як те, що я зовсiм був не в собi, а якось цiлком у Тобi, хоч Ти, можливо, цього й не хотiла або лише терпiла, або взагалi лише вiдчувала.

Я не хочу, мiж iншим, казати, що це були хорошi днi, i що вони могли б бути набагато кращими. Перший вечiр мiж нами минув так, як я це й передбачав, так само зовнiшньо, як i внутрiшньо в менi. Те, що наступного дня я одразу мав би розмову з Твоiм батьком, я давно знав, i це зовсiм не залежало б вiд нашоi розмови напередоднi. Це не залежало б навiть вiд надii колись пiзнiше, у спокоi, ще раз мати змогу розпочати цю розмову.

Я маю цiлковиту довiру до Тебе, Фелiцiе, цiлковиту довiру, спробуй зрозумiти це, наскiльки це можливо. Те, що я запитував i знову ж запитуватиму, йде, радше, вiд чужоi менi логiчноi потреби, нiж вiд потреби мого серця. Звичайно, у цiй гостротi це неправильно, це так – лише приблизно; за логiкою, е ще й iншi джерела страждань.

(Що мае на увазi фройляйн Блох з приводу цього [пiд цим], коли в телеграмi, яку я саме зараз отримав, вона пише «Щирi побажання вашiй задоволенiй Грете Блох»?)

Найгiршим i просто-таки нестерпним було те, що ми нiколи або лише на короткi митi лишалися на вулицi наодинцi, i що я не мiг отримати Твого поцiлунку, який би мене заспокоiв.

Ти могла б менi дати цю можливiсть, але не зробила цього, я ж був аж надто розгубленим, щоб добиватися ii силою. Усi права, якi менi дае факт заручення, для мене огиднi й повнiстю неприйнятнi, заручення е зараз нiчим iншим, як без шлюбу грати комедiю шлюбу на втiху iншим.