Листи до Мілени. Лист батькові

Поза цим я визнаю рацiю Сташi;[16 - Мова про Сташу Їловську (1898–1955), перекладачку i близьку подругу Єсенськоi.] у всьому, менi недосяжному, я визнаю рацiю, тiльки коли нiхто не стежить, я крадькома визнаю бiльшу рацiю Сташi.

Ваш Франц К.

Як ви думаете? Чи вдасться менi ще до недiлi отримати лист? Можливiсть е ж. Але ця пристрасть до листiв просто безглузда. Хiба мало одного листа, однiеi звiсточки? Звичайно досить, i все ж вiдкидаешся на спинку гойдалки, i п’еш цi листи, i знаеш тiльки, що так би i пив iх безпересталь.

Пояснiть це, Мiлено, вчителько!

(Меран, 30 травня 1920 р.)

Як iдуть справи з Вашим знанням людей, Мiлено?

Інодi я вже починаю в ньому сумнiватися, наприклад коли Ви пишете про Верфеля; у Ваших рядках звучить i любов (i, може, тiльки любов), але любов не зовсiм розумiють; якщо, однак, забути про все, що собою являе Верфель як чоловiк, i закидати йому огряднiсть (до речi, i цей докiр я вважаю несправедливим, – як на мене, Верфель з кожним роком гарнiшае i милiшае, щоправда, ми бачимося лише мигцем), хiба не вiдомо Вам, що тiльки товстуни i заслуговують на довiру? Тiльки в цих грубезних посудинах усе доварюеться до готовостi, тiльки цi капiталiсти повiтряного простору убезпеченi вiд турбот i божевiлля, наскiльки це взагалi можливо для людини, вони можуть спокiйно займатися своiм дiлом, i лише вiд них одних, як хтось одного разу сказав, е пуття на землi як вiд ii справжнiх громадян, бо на пiвночi вони зiгрiвають, а на пiвднi дають тiнь.

(Можна, звичайно, сказати i навпаки, але тодi це буде неправда.) (слiв iз 40 написано нечiтко)

Тепер про еврейство. Ви питаете мене, чи не еврей я; може, це просто жарт, а може, Ви хочете лише дiзнатися, чи не з тих я, бува, заляканих евреiв; але ж Ви пражанка i тому з цього погляду не можете бути такою ж наiвною, як, скажiмо, Матильда, дружина Гайне. До речi, чи знаете Ви цю iсторiю? Взагалi-то у мене знайшлося б що важливiше Вам розповiсти, та ще я напевно собi ж якось i нашкоджу – не самою iсторiею, а тим, що ii розповiдаю; але ж Вам цiкаво буде почути вiд мене для рiзноманiтностi що-небудь веселе.

Майснер,[17 - Мова про Альфреда Майснера (1822–1885), нiмецькомовного чеського письменника i поета, онука письменника Августа Готтлiба Майснера.] нiмецький поет з Богемii, не еврей, розповiдае цю iсторiю у своiх спогадах.