Листи до Мілени. Лист батькові

Втiм, ламати над цим голову нi до чого. Ти нiби силкуешся розбити один-единий казан у пеклi; по-перше, це не вдаеться, а по-друге, якщо i вдасться, ти хоч i згориш сам у розтопленiй лавi, що з нього хлюпне, та пекло все одно залишиться у всiй своiй красi. Треба дiяти iнакше.

Але спочатку, в усякому разi, треба лягти в саду i спробувати скуштувати всiеi розкошi, яка тiльки можлива, з хвороби, особливо якщо це хвороба несправжня. А розкошi в нiй багато.

Ваш Франц К.

* * *

Дорога панi Мiлено,

скажу вiдразу – а то Ви, чого доброго, проти моеi волi вичитаете це з мого листа: ось уже тижнiв зо два менi дедалi дужче дошкуляють нiчницi, взагалi то я не роблю з цього трагедii, такi перiоди приходять i йдуть, i для них завжди е навiть бiльше причин, нiж потрiбно (це смiшно, але, за Бедекером, одна з них – Меранське повiтря[6 - Кафка згадуе один iз найвiдомiших путiвникiв того часу, де, зокрема, зазначено, що Мерано являе собою «вельми популярний курорт, з огляду на м’який клiмат, серед пацiентiв, якi страждають на легеневi хвороби, i навеснi тут використовують сироватку, а восени – виноградне вино» (Southern Germany and Austria, Including the Eastern Alps, 1871.

P. 240).]), – хоч цi причини iнодi майже i не видно; хай там як, через усе це стаеш тупим, як колода, i нервовим, як лiсовий звiр.

Але хоч одна радiсть у мене е. Ви спали спокiйно – нехай i «дивним чином», нехай ще вчора ви були «у нестямi», – але спали спокiйно. Якщо вночi, отже, сон тiкатиме вiд мене, я тепер знаю його дорогу – i прийму ii.

Та й нерозумно було б нарiкати: адже з усiх створiнь сон – найбезневиннiше, а людина, яка не знае сну, – сама винна.

І ось цiй людинi, позбавленiй сну, Ви дякуете в своему останньому листi. Якби хтось збоку прочитав його, вiн би, напевно, подумав: «Що за людина! Схоже, вона здолала зрушити гори». А тим часом людина нiчого не зробила, пальцем не ворухнула (хiба що пером), харчуеться молоком i всякою всячиною (не завжди – хоч i часто – маючи пiд рукою «чай та яблука»), а в iншому пускае речi самопливом i дозволяе горам залишатися на своiх мiсцях.

Ви знаете iсторiю першого успiху Достоевського? Ця iсторiя чимало в себе увiбрала, i я наводжу ii лише для зручностi, через славетне iм’я, бо ж будь-яка iсторiя, що трапилася по сусiдству, а то i ще ближче, мала той-таки сенс. До речi, я вже i пам’ятаю-бо ii лише приблизно – тим бiльше iмена. Достоевський писав у цей час свiй перший роман «Бiднi люди», а жив разом зi своiм другом, лiтератором Григор’евим.