Щоденники 1913–1923 рр.

Чоловiк iз суворими темними очима, що нiс на плечах оберемок старих пальт.

ЛЕОПОЛЬД С. (здоровенний кремезний чоловiк, рухи повiльнi, вайлуватi, чорно-бiлий картатий одяг пом’ятий, вiльно звисае; поспiшаючи в дверi праворуч, що ведуть до великоi кiмнати, плескае в долонi). Фелiцо! Фелiцо! (Жодноi митi не чекаючи, що до нього хтось вiдгукнеться, бiжить до середнiх дверей i вiдчиняе iх.) Фелiцо!

ФЕЛІЦА С. (з’являеться в лiвих дверях, спиняеться на порозi; це сорокарiчна жiнка в кухонному фартусi).

Я вже тут, Лео. Яким же знервованим ти став в останнiй час. Чого тобi?

ЛЕОПОЛЬД (рiзко обертаеться й, покусуючи губи, зупиняеться). Нарештi! Ходи сюди! (Рушае до канапи.)

ФЕЛІЦА (стоiть на мiсцi). Та вже ж! Чого ти хочеш? Менi ж треба на кухню.

ЛЕОПОЛЬД (сидячи на канапi). Облиш кухню! Ходи сюди! Я хочу сказати тобi щось важливе. Справа того варта. Ходи ж!

ФЕЛІЦА (неквапно ступае до Леопольда, пiдтягуючи шлейки фартуха). Що ж там таке важливе? Якщо ти маеш мене за дурепу, то я розгнiваюсь, i то серйозно.

(Спиняеться перед ним.)

ЛЕОПОЛЬД. Та сiдай же!

ФЕЛІЦА. А що, як я не хочу?

ЛЕОПОЛЬД. Тодi я не зможу тобi цього сказати. Менi треба, щоб ти була поруч.

ФЕЛІЦА. Ну ось я й сиджу.

21 серпня. Сьогоднi одержав книжку К’еркегора «Книга суддi». Як я й здогадувався, його доля, попри суттевi вiдмiнностi, дуже схожа на мою, принаймнi вiн на тому самому боцi свiту. Вiн, як товариш, схвалюе моi дii. Я начеркав до батька такого листа – вiдiшлю його, якщо матиму силу, завтра:

«Ви зволiкаете з вiдповiддю на мое прохання, що цiлком зрозумiло – будь-який батько вчинив би так само щодо будь-якого жениха; але приводом для мого листа стало зовсiм iнше; найбiльше, на що я сподiваюся, – це що Ви сприймете листа спокiйно.

Я його пишу, бо потерпаю, що Вашi зволiкання чи роздуми мають загальнiшi причини, нiж те едине мiсце – а тiльки воно й мало iх викликати – з мого першого листа, яке могло мене виказати. Я маю на увазi мiсце, де йдеться про те, яка нестерпна в мене служба.

Ви, мабуть, не звернете уваги на це слово, а дарма, краще б Ви детально розпитали в мене про нього, i тодi я коротко й чiтко вiдповiв би таке: моя служба менi нестерпна, бо суперечить единiй моiй мрii i единiй моiй професii, а саме: лiтературi. Позаяк я – нiщо iнше, як лiтература, i не можу й не хочу бути нiчим iншим, моя служба нiколи не зможе мене захопити, скорiше вона остаточно мене занапастить. Менi вже недалеко до цього.