Лицарка Корони

Єпископ досi розглядав перстень на руцi i все ще розмiрковував, як Всевишньому вдаеться так вдало поеднувати неземну красу та смертельну небезпеку. Але тут його роздуми перервав тремтливий голос:

– Владико, то може ви зменшите нам нашу лепту? Тяжка вона для нас… – стиха промовив чоловiк, який увесь цей час нишком сидiв на стiльцi з iншого боку столу.

Йона вiдiрвав засмучений погляд вiд персня i перевiв його на згорблену старечу фiгуру у чорнiй рясi.

– Скiльки храмiв у вашому селi? – епископ спитав суворо, вiдчувши як його пересмикнуло.

– Три… – панотець у рясi ледь всмiхнувся та, щойно перетнувся iз крижаним зором дрiбних чорних зiниць епископа, опустив очi додолу i помарнiв.

– То, якщо ви не можете нашiй Матерi подати якусь дрiбницю – три копи срiблом… – Йона зачепився поглядом за квiти за вiкном, довкола яких лiтали невгамовнi бджоли i раптово замовк та за мить несподiвано загарчав, так, що старець у рясi пiдстрибнув на стiльцi.

 – То я зачиню вашi храми на рiк, поки не сплатите церквi тридцять коп! Вдесятеро бiльше! Хай вашi попи з попадями посидять голодними, а вашi селяни без Божоi розради! За тиждень я чекаю тут три копи срiбла, iнакше моi люди приiдуть до тебе i такими, як я, ласкавими, вони не будуть!

Йона вдарив кулаком по столу, прохач пiдскочив i, тримаючи боброву шапку у руцi, почав кланятись та вiдступати спиною до виходу.

Солодкий аромат знову долинув до епископського носа. Йона розвернувся до вiкна i стомлено вiдкинув голову на спинку крiсла. У кутi зали весь цей час за писарським столом Василь Борзобагатий спокiйно заповнював канцелярську книгу. Вiн не звертав увагу на суворий тон батька i переляканого прохача. Йона глибоко вдихнув дражливий аромат i нарештi гучно чхнув, витер рукою носа i розвернувся до сина.

– Ну що, Васильчику, готовий до подорожi у Вiльно? Королiвна Анна Ягеллонка хоч стара дурепа – але ти маеш затриматись при дворi якнайдовше.

Хай твоя дружина зарадить тобi у тому, хай поулещуе королiвську клячу. А ще, головне, – заведи дружбу з Вишневецькими та Острозькими.

Василь саме поставив крапку у книзi, опустив перо i присипав папiр пiском, аби той всмоктав залишки чорнил.

– Анна хоче двое сiл у привiнок, – байдуже промовив молодший Борзобагатий.