Лицарка Корони

Молодi Борзобагатi увiйшли у трапезну, та на них нiхто знов не звернув уваги. Анна попрямувала до жiночого гурту. Помiтивши ii, панни зашушукались. Посерединi юрми у чорнiй гаптованiй золотом сукнi з коштовного шовку, пiд якою, безсумнiвно, було модне вертугадо, стояла донька князя Костянтина, Катерина. Їi волосся було складене у зачiску на iталiйський манер – русi коси прикривали шию та вуха, чоло здавалось неприродньо високим, ймовiрно, поголеним. А над ним блискотiло дорогоцiнне камiння, вплетене у локони.

Поруч iз нею впiвоберта – в темному вбраннi – стояла племiнниця князя, рудоволоса Беата, з надзвичайно бiлою шкiрою, такою, що здавалось, вона просто свiтиться.

Сокольська присiла у реверансi i увiйшла до гурту. Донька старого князя ще довго плiткувала iз панною в зеленому фалендишi та в беретi, аж поки звернула увагу на гостю, яка увесь час стояла самiтньо.

– Бачу, серед нас з’явилась молода. Панi Сокольська, кажуть, це ваш другий шлюб.

– Так, ви правi, ваше свiтлосте, – Анна вiддала належне магнатцi, знову вклонившись.

– Щоправда, як на мене, дуже дивний вибiр – зв’язати долю iз Борзобагатими. Правду кажуть, що вони шляхтичi несправжнi, а посади своi купують? – за цими словами жiночою юрбою рознiсся смiх.

– Що ви, ваше свiтлосте, це дуже достойнi люди! І мiй чоловiк свою посаду не купив! – Анна обурилась i схопилась рукою за талiю. От якби в неi була при боцi шабля, не пошкодувала б вона пихату князiвну, хай би й Острозьку.

– Не переймайтесь люба, у нашоi Катерини сьогоднi поганий настрiй, – Сокольську пiд руку схопила руда бiлолиця Беата i пiдвела до вiкна. – Справа в тому, що пан Жабокрицький на неi сьогоднi й не дивиться. Цей пан всiм нам розбив серця. А все через просто божественне личко i гарнi манери. Князь його й тримае бiля себе, бо вiн розрада для наших дiвочих очей.

До жiнок пiдскочив блазень, який прихопив бозна-де кобзу i завiв жартiвливi пiснi.

Панни його слухали i звеселялись, допоки у залу не увiйшли князь та його син Януш в оточеннi радникiв. Старий Острозький, вдягнений у соболину шубу, вкриту чорним оксамитом iз золотим гаптуванням та в червоний жупан iз золотим паском, був круглолицим, мав великi карi очi та густу сиву бороду. Його хода була некваплива, але тверда. Поруч iз князем – у яскравих шатах та довгiй шубi – йшов трохи молодший за нього чоловiк.