Лицарка Корони

– Ви прямуете у Вiльно? – почулось з iншого боку столу, щойно на молодят перестали дивитись звiдусiль i вони змогли вмоститись у крiсла. Улюбленець князiвськоi доньки Жабокрицький запитально дивився на княгиню.

– Так, у Дубно ми спинились ненадовго, – вiдповiв Василь Борзобагатий, протягуючи дружинi заморський апельсин.

– Шкода… – ледь прошепотiв кучерявий красень. Анна ж на це лише усмiхнулась.

– Непростi часи зараз у Вiльно, точнiше у королiвни, що единою зi свого роду лишилась у нашiй Речi Посполитiй.

Анна Ягеллонка втратила чоловiка, так i не вийшовши замiж. Вкотре! – за цими словами столом поширився регiт. Та Януш Острозький не спинився: – То хто ж буде наступним нашим монархом? Неодружених королiв, здаеться, майже не лишилось.

Тепер вiн i сам засмiявся iз власного жарту. Старий князь все ще продовжував перемови з iталiйцем Монтелупi i на молоде поколiння уваги не звертав.

– Це ж треба – всi чоловiки вiд неi тiкають. Цiкаво, чому ж? Французик взагалi бiг до кордону так, що аж п’ятки свiтились, – пiдiгрував князю Янушу пан у темному кунтушi.

– Але ж це неповага до власноi королiвни та краiни – кликати в чоловiки принца, що на двадцять вiсiм рокiв молодший за неi! То ж Сейм i вельмиповажнi шляхтичi обрали того француза Генриха Валуа iй за чоловiка! А як тiльки у Францii звiльнився трон – зрозумiло, що вiн i втiк, розбивши серце нашоi Ягеллонки, – Анна обурилась недоречним жартам.

– Так, королiвнi вже треба думати про вiчне, а не про принцiв! Їй вже шостий десяток пiшов, – все ще насмiювався пан у темному.

– Невже iй треба обов’язково одружуватись?! Невже Анна Ягеллонка не може правити сама, подiбно англiйцi Єлизаветi?! – Сокольська не вгамовувалась.

– Аби жiнка нами керувала?! – обурився Януш Острозький, – В нас вже була одна керiвниця, iталiйка Бона Сфорца! Вистачить з краiни цього глуму! Бiльше такого не буде, це точно!

З iншого боку столу несподiвано грюкнув кулаком старий князь.

– Що це ви ляси точите?! Жодноi поваги до влади i вiку! – князь загарчав, всi принишкли i навiть музики перестали грати.

Та пауза була нетривкою. Костянтин Острозький майнув рукою, даючи знак музикантам продовжувати. І розмови за столом поновились.

– Але ж як тiкав той Валуа! Кажуть, що все, що встиг забрати iз собою – то лише виделку з трапезного столу! Бо саме вечеряв, як отримав звiстку, що брат його, король Францii помер.