Лицарка Корони

Вiн iй все ж таки подобався – не жупан, звiсно. Чоловiк розпашiв, нахилився i поцiлував чужу молоду. Нестримно, палко… Так, що княгиня ледве змогла перервати жагу шляхтича.

– Моя кiмната напроти вашоi. Я чекатиму цiеi ночi, i наступноi… Я чекатиму, скiльки буде треба… – прошепотiв на вухо сiроокий.

Вiд цього жiноче серце затрiпотiло – як приемно було Аннi чути такi палкi слова! Але ж вона потай смикнула себе за спiдницю – ii свiдомiсть мала залишатися тверезою.

У трапезнiй лунали музика i смiх. А до зали, де вiд усiх сховалась Сокольська iз Жабокрицьким, наближались голоси.

Княгиня несподiвано вiдштовхнула шляхтича i стрiмко рушила на гамiрнi звуки. Вона видавалась розгнiваною. У проймi дверей зiштовхнулась iз Катериною Острозькою, присiла у кнiксенi i втекла до чоловiка.

Роздiл VIII

Вже була глибока нiч, а веселощi в палацi Острозьких тривали. Музики, хоч i були надзвичайно стомленими, виду не подавали. Злагодженi мажорнi мелодii розливались усiма куточками дубенського палацу.

Цим вони звеселяли панночок, що без упину крутились у танцях. За трапезним столом ще сидiли князi та шляхтичi. Поруч iз молодим Янушем Острозьким – батькiв ненажера, Богдан Сусло. Вiн мiг з’iсти цiлого вепря i залишитись голодним. Старому князю подобався такий нестримний апетит i вiн тримав вiчноголодного Богдана, аби той дивував численних гостей на застiллях. От i зараз ненажера з’iдав чергову порцiю баранини пiд схвальне улюлюкання блазня, який пiдiгрiвав iнтерес вельмишановного панства до персони кремеза, огрядного вiд постiйного переiдання.

Анна Сокольська бiля вiкна задивилась на канделябри – свiчки поволi з’iдав вогонь, такий же затятий, як i вiчноголодний князiвський ласун. Не тiшили молоду панськi веселощi. Вона все розмiрковувала, як дiстатись до князiвськоi бiблiотеки, де, найiмовiрнiше, захована королiвська грамота. Бенкет не затьмарив ii мети. Вочевидь, вигляд в Анни був стурбованим – i це змусило господаря фортецi, молодого Януша Острозького, озватись до неi, щойно вiн вiдiрвався вiд нав’язливоi панни у сiрiй сукнi.

– Щось не надто весела наша молода, – князь наблизився до Сокольськоi. Януш сам був ще неодруженим, але про його славу залицяльника знала вся Волинь. За ним просто полювали молодi шляхтянки, сподiваючись стати господинями багатств Острозьких, Януш радо користувався щедрими ласками панянок та досi жодну з них своiм вибором так i не ощасливив. – То де ж наш молодий?

Дубенський господар посмiювався.