Лицарка Корони

Молодий Острозький пiднiс пiдсвiчник з писарського столу до численних канделябрiв, i за деякий час бiблiотека запроменiла свiтлом. Януш повернувся до Анни i, дивлячись iй у вiчi, задмухав свiчу, яку тримав у руцi. Потiм впритул наблизився до гостi i прошепотiв iй на вухо:

– Тож, що саме вас цiкавить, княгине?

Анна вiдступила вiд чоловiка на крок i натомiсть наблизилась до столу, за яким досi працював чернець. На ньому лежали папери, списанi грецькою.

– Це буде переклад? – поцiкавилась гостя.

– Так, Арiстотеля.

Останнiм часом я цiкавлюся фiлософiею, – князь також пiдiйшов до столу i став поруч, наче переслiдуючи княгиню.

– А яких ще фiлософiв ви порадите, ваша свiтлосте? – Анна провела рукою по дрiбно списаних чорнилом паперах.

– У Овiдiя е цiкавi спостереження за жiнками. В нього е така праця, називаеться «Наука кохання»… – Януш схопив долоню гостi i пiднiс ii до своiх губ.

– Князю, ви мене спокушаете? – спiврозмовниця лукаво усмiхнулась.

– Не я вас, а ви мене, панi… – Януш Острозький поцiлував пальчики княгинi, та вмить вiдкинув ii руку, щойно дверi зали рипнули.

Але так нiхто не увiйшов – вочевидь, це був палацовий протяг – i Анна розсмiялась. Молодий князь оторопiв.

– Вам не здаеться, ваша свiтлосте, що це був божественний знак?! – княгиня все ще посмiювалась. Молодий Острозький зблiд, i не вимовивши анi слова, стрiмко полишив кiмнату.

«Дивак» – промайнуло у Анни. Вона знала, що Острозькi затятi не лише у своiй православнiй вiрi, а й у численних забобонах.

Подейкували, що князi неодноразово звертались до оракулiв та алхiмiкiв – i саме вiд iхнiх порад такi величезнi статки родини. А за подiбнi послуги з потойбiччя доведеться сплатити, шепотiли плiткарки на ринкових площах. Хай би як не розбудовували Острозькi численнi церкви i монастирi, як ревно б не молились у храмах за iхне здоров’я – розплата наздожене волинських королiв, розмiрковували ласi до чуток п’янички у шинках. Та, звiсно, на пересуди Острозькi не зважали. Та й хто зараз не звертаеться до провидцiв чи алхiмiкiв? Чи не кожен багатiй у старiй матiнцi Європi.

І все ж княгиня намацала слабинку молодого Острозького: той прислухався до «божественного знаку» i просто утiк, залишивши ii на самотi. Аннi ж цього тiльки й треба. Вона не втрачала анi хвилини, розшукуючи грамоту. Кинулась до полиць, там ii не знайшла. Позазирала у шухляди писарського столу, але в них були лише чорнила, пiр’я та пожовтiлi тонкi аркушi, схожi на тонкий пергамент.