Лицарка Корони

Як же влучно вигадали те вертугадо, може й недаремно вона на нього погодилась. Нiхто й не запiдозрить, що в тому кошику на стегнах можна щось сховати! Анна подивилась на сплячого безтурботного шляхтича. Їй закортiло пiдiйти до нього, аби поцiлувати у високе чоло, всипане ангельськими свiтлими кучерями, та за вiкном пiдступно протяжно заспiвали пiвнi i жiнка притьма вискочила з кiмнати. В гостьовiй опочивальнi навпроти хропiв ii чоловiк, вiн розлiгся поперек лiжка. Не роздягаючись, стомлена княгиня вмостилась у крiслi, поклала подушку пiд голову i солодко позiхнула.

В неi лишилась година для сну.

Роздiл IX

Пронизливий жiночий вереск рознiсся палацом. Майже одразу в коридорах зашурхали ноги, загарчали голоси. Палац Острозьких прокинувся вiд жаху. Княгиня ж, попри бiганину за дверима, залишалась спокiйною. Вона пiдвелась iз крiсла, дiстала зi скринi нову сукню i неспiшно почала перевдягатись. Гамiр посилювався. Анна дивилась у вiкно i рахувала кожен стук свого серця – вона була здивована власним спокоем, хiба що руки нiяк не могли зiгрiтись, як би не намагалась вона iх зiгрiти бiля полум’я свiчi.

Василь Борзобагатий нарештi прокинувся, застогнав вiд головного болю i розплющив одне око. Його дружина саме розправляла широку спiдницю iз синього оксамиту.

– Що сталось? – прошепотiв Борзобагатий.

– Не знаю, любий. Ти щось погано виглядаеш. Хоч так насправдi мусила б виглядати я, а не ти, – княгиня говорила це пошепки. Вона присiла на лiжко поближче до чоловiка i пiдiп’яла нижню губу.

Василь, вочевидь, не розумiв, про що мовить його дружина. – Зовсiм мене вимучав уночi. Бачиш – блiда, як смерть… – на цих словах молода запнулась, зiтхнула i продовжила: – Заснули ми лише пiд ранок. Я й не знала, що та такий ласий до любощiв!

Борзобагатий був здивований, привстав, почухав бороду i замислився. Цiеi ж митi у дверi постукали. Анна трохи знервовано повернулась до вiкна, а ii чоловiк неквапливо пiдвiвся i рушив вiдчиняти.

– Князь Острозький звелiв усiм зiбратись у трапезнiй! Негайно! – прозвучав низький бас голови особистоi охорони володаря.

Брутальний тон молодика у сiрому короткому жупанi iз оголеною шаблею вiдбив бажання розпитувати – в чому ж така негайна потреба. Княгиня сховала вхололi руки у таемнi кишенi сукнi. Їi пересмикнуло вiд рiшучого тембру командира. І лише, коли дверi за ним зачинились, вона вiльно видихнула, повернулась до дзеркала на стiнi i поправила гофрований комiр, провела рукою по гаптованому срiблом лiфу сукнi.