Лицарка Корони

– Анно, тобi личитиме це лондонське сукно! Блакитне – ох, уявляю як тобi буде гарно в такiй сукнi! Тобi негайно треба пошити новi плаття, аби було що носити пiсля жалоби за тим нелюдом, – жiнка в червоному вихопила вiдрiз тканини з рундуку.

– Тихше, Ганнусю… – прошепотiла спiврозмовниця. – Не одежини мене зараз бентежать…

Жiнка в чорному поклала товар на мiсце i задивилась на вагiтну торговку, що вже все розторгувала i збирала клунки, аби йти додому: «Бiдна, лише б не розродилась дорогою».

– Ох, панi Сокольська, ви завжди така загадкова! Марку, зроби щось зi своею сестрою!

Чоловiк обiйняв за плече даму в темному вбраннi i всмiхнувся епископськiй доньцi, яка променiла до нього червоними вустами. Якось Ганнуся повiдала подрузi, що секрет ii яскравих губ та бiлоi шкiри лиця – походи до лiкаря-юдея. Лише iй, Борзобагатiвнi, той видае бiлила зi свинцем та оцтом i ртутну сумiш для червоних пухких вуст. Юдей розповiдав Ганнусi, що такими самими мазями користуеться в Лондонi королева Єлизавета.

Вiд них колiр ii монаршого лиця – бiлiший за снiг. Але то все великий-великий секрет.

Ганна Журавницька, в дiвоцтвi Борзобагата-Красеньська, була вiдома на всю Волинь своiми чудернацькими забаганками та любов’ю до розкошiв. Любителька золотих прикрас, дорогих шат та чоловiчоi уваги, либонь, найяскравiша мешканка Луцька, Ганнуся, улюблена донечка вiйта, який до того ж нещодавно ще й став епископом – хоч сану так i не прийняв. Голова фамiлii, Йона Борзобагатий, набув епархii, але вiд цього життя родини не стало бiльш благочествим.

Так само, як i ранiше, в iхнiй оселi лилося угорське вино, шумiли званi вечерi та бали на заздрiсть незаможним луччанам, навiть у час посту. Саме тi мiстяни й плiткували на вулицях та вдома, що срiбних грошiв, денарiiв i золотих дукатiв у Борзобагатих останнiм часом значно побiльшало. Бо, мовляв, тепер вони обкладають даниною не лише мiстян, а й церкви. А новоспечений владика навiть зачиняе парафii панотцiв-неплатникiв, якi не хочуть дiлитись набутками з епархiею, а, вiдтак, i з ним самим.

Анна Сокольська змалечку дружила з вибагливою Ганнусею, безродною багачкою, з якою не дуже волiли перетинатись нащадки вiдомих князiвських родiв. Сокольськi ж не гребували зв’язками iз заможнiшими, однак не надто шляхетними русинами, хай би як вони заробили своi статки. Врештi Анна помiтила в подрузi талант дипломата i перемовника.