У вогні плавильника. Срібло

– Ну що? Справа рухаеться? – вiд неочiкуваностi, старий пiдстрибнув на крiслi, заплющив очi i провiв рукою по бородi. – Я вас нялякала. Вибачте, отче, – промовила княгиня лагiднiше.

Корецька вже давно зайшла у свiтлицю, в якiй працював Зизанiй, i спостерiгала за його кумедними дослiдженнями фолiанту. Вона ледь стрималась, щоб не розсмiятись за його спиною – коли богослов став обнюхувати книгу.

– Поки я безсилий. Текст написано з шифром. І я його ще не пiдiбрав, ваша свiтлосте.

Цi слова засмутили Корецьку.

Господиня присiла на лаву i засмислилась.

– Але все ж таки, менi здаеться я здогадався, про що тут iдеться. – Лаврентiй посмiхнувся, i вiдкрив книгу на зображеннi рiзних символiв i провiв рукою по малюнках: – Я бачив таке в книгах про алхiмiю, це наука перетворення простих металiв на золото i срiбло. Та й називаеться книга «Вогонь плавильника» – Еш Мецареф. Тож, найiмовiрнiше, вона про алхiмiю. Але це лише моi здогадки, допоки я не розтлумачу манускрипт.

Корецька оживилась. Вона наблизилась до богослова, поклала руку йому на плече, вiд чого того аж пересмикнуло – настiльки холодними йому здались пальцi княгинi. Володарка усмiхнулась: «Ось для чого Іоасафу була потрiбна ця книга. Багатства захотiлось…».

– Добре, Лаврентiю, продовжуйте.

– В мене дещо для вас е, моя панi. – Зизанiй поважно кашлянув i дiстав зi столу крихiтну дерев’яну скриньку. – Я набрався смiливостi i замовив це вам.

Жiнка вiдчинила кришку скриньки, в якiй лежав золотий перстень iз гравiюванням.

Вона усмiхнулась. «Старий певно боiться мене сердити i улещуе, як може» – здогадалась господиня.

– Це не простий перстень, ваша свiтлосте. Це армiлярна сфера. Бачите, перстень – це кiлька колець, коли iх рокзриваеш вони перетворюються на мапу зоряного неба, – старий пiдiйшов ближче i став показувати жiнцi, як визначати за допомогою приладу та зiрок напрямки.

– Ви мене здивували, Лаврентiю.

– Де б ви не були, ви завжди можете визначити, де знаходяться Полярна зiрка i Велика Ведмедиця, навiть якщо небо буде затягнуте хмарами.

Для цього вам знадобляться азимут та висота – ось тут iхнi позначки… – старий довго розповiдав княгинi, як користуватись небесною сферою.

– Це якийсь сучасний прилад, Лаврентiю? – поцiкавилась жiнка, згортаючи кулю в перстень.

– Армiлярнiй сферi щонайменше тисячу рокiв. Їi створили давнi греки. Сучаснi ювелiри лише удосконалили ii.