У вогні плавильника. Срібло

Я не винен! – заволав юнак у чорнiй рясi, прикриваючи голову. Та його не дослухались. Один з козакiв зiрвав з молодика торбу i витрусив ii нутрощi на траву. З неi випав обмотаний грубим сукном окраець хлiба i жовклий згорнутий папiр iз дрiбною сургучною печаткою.

– Що це? – вказала на аркуш княгиня.

Вона зiрвала печатку з листа, щойно передали його вартовi. У ньому дрiбно одним рядком виведено «В Софii пiд захистом Георгiя».

– Що це? – повторила жiнка в чорнiй сукнi, наближаючись з папером до юнака у рясi, якого мiцнi руки слуг поставили на землю.

Вона обпекла поглядом хлопця – то був лише послушник.

– Не знаю. Наказали передати отцю Антонiю, – пропищав той, все ще закриваючи обличчя вiд страху.

– Хто наказав? – голос панi став металевим.

Хлопець боявся глянути на жiнку у чорному, але мовчав.

Один з вартових штурхонув юнака в печiнку i той заскиглив, схопившись за живiт.

– Менi в братii наказали забрати це вночi у корчмаря з Подолу i доставити до отця Антонiя. Вiдпустiть, я нiчого бiльше не знаю.

– Але чому сюди? Тут був Антонiй? – буркнув до хлопця козак княгинi.

– Вiн мав сьогоднi прибути сюди з перевiркою, – юнак зiщулився, очiкуючи нового удару.

– Антонiй Грекович – права рука настоятеля монастиря Іоасафа… Митрополичий посланець, – прошепотiв ротмiстр на вухо княгинi.

Жiнка ствердно кивнула.

– Вiдпустiть малого. Хай iде. – Анна зачепилась поглядом за звивистий рядок на паперi. – «В Софii пiд захистом Георгiя» – що ж це могло бути?

Послушник жваво накивав п’ятами.

«То дитя точно нiчого не знае. Сiре мишеня… А це ж послання напевне важливе. Отець Антонiй i справдi головний розрадник Іоасафа, людина близька до унiйного митрополита Іпатiя Потiя… А ще розпорядник книгозбiрнi та друкарнi Видубицького монастиря. Його влада навiть бiльша за повноваження iгумена. Але чому листа вiдправили сюди? Це мае бути щось таемне, аби сховати подалi вiд Киева – тут, серед заплавiв…».

В таких роздумах панi сiдала у карету. Вже в дормезi вона вдивлялась у жовтавий аркуш – цупкий, це значить – папiр дешевий.

Пiднесла його до носа – вiд аркуша тхнуло брагою. Тонкi губи невдоволено скривились. «І все ж таки цей лист мае велике значення для отця Антонiя, а вiдтак i для Іоасафа. Але що, що саме цей рядок означае?» Карета iхала поволi, погойдуючись, – у напрямку Лiсникiв, де на горi височiв замок Корецьких.

Роздiл II

Замок стояв на самiй макiвцi гори, одинокоi вершини серед розораних полiв.