У вогні плавильника.Золото

– Припини! Я ж iгуменя!

– Ще й двадцяти нема, а вже iгуменя! Добре мати тобi вгодила! – Самiйло все ще реготав, аж нарештi Софiя змiнилась у лицi.

– Постав мене на землю! – суворо звелiла вона.

Князь пiдкорився, однак продовжував ii розпiкати, ховаючи посмiшку у темний вус:

– А що, кажеш, не мати таке вчинила для рiдноi донi? Уявляю, скiльки вона золотих вивалила заради такого призначення.

– Ага, це добре, що вона ще бiльше церковних земель не вiдтяпала. Наше iм’я й так церковному люду, як бельмо на оцi… – Софiя смикала чорну рясу, яка вiд братових пустощiв прим’ялась.

– А чому ж Серафима? Чому саме в честь цiеi святоi? Нагадай менi – вона мучениця? – князь вже мовив серйозним тоном, але в душi посмiювався з молодшоi. Їi темна ряса i те, як ревно вона бажала присвятити себе Богу, дивували Самiйла. Чи не краще жити за спиною чоловiка – неодмiнно заможного, адже з iншими доньок Корецьких не шлюбили, – i насолоджуватися владою та багатством? Брат намагався, проте, не свiтитись посмiшкою – хоч i кумедно сестра виглядала в незграбному вовняному платтi, хотiв утримати серйозний вираз обличчя i врештi обiйтись доречними фразами про пiдтримку родини, але не вийшло – i на лицi вiн враз змiнився – наче то маска блазня Полiшинеля не втрималась на акторовi пiд час вистави на велелюдному ярмарку в Римi.

Та молода iгуменя вiдсахнулась. Змiрила гостя суворим позирком. Хоча, як вона могла сердитись на брата? І за мить вже сама не втрималась i розпливлась в усмiшцi:

– Як же я молилась за тебе, братику, не вiдчуваючи втоми, аби Господь звiльнив тебе з того османського полону, аби ти успiшно повернувся до нас iз того католицького Риму.

– Бачиш, твоiми молитвами! – Самiйло нарештi пригорнув сестру i ще раз мiцно обiйняв. – А я до тебе з дарунком.

Ігуменя Серафима лише нинi помiтила, що на монастирському подвiр’i вони не самi. Кiлька постатей чорнiли у тiнi старого розлогого дуба. Мовчазнi, вони непорушно стежили за зустрiччю близьких родичiв. Щоки iгуменi вiд такого пантрування запалали рум’янцем – соромно iй стало за недоречнi для монахинi веселощi.

– Зi мною послання i дар вiд Папи Павла V, – промовив князь гучно i майнув рукою у бiк гурту.

Серафима-Софiя вколола брата холодом.