У вогні плавильника.Золото

Та не мiг пристрасний вогонь зрiвнятись з жагою до звершень повелительки Лiсникiв, i жiнка задмухала язички полум’я.

Корецька вже збиралась iти, як впала iй в око книга, що тьмянiла палiтуркою бiля дзеркала. Анна потягнулась до невеличкого стародруку – той був писаний латиною.

– Хто це сюди принiс? – Корецька суворо встромилась у служок. Одна з них потяглась до палiтурки i побiлiвши, ледь прошепотiла:

– То мiй молитовник, панi…

– Латинський? – хазяйка змiрила дiвку поглядом, i вiд того служниця ще бiльше принишкла.

«Єзуiти вже геть пустились берегiв. На моiх землях проповiдують! Та з цим я владнаю пiзнiше». Княгинi зараз було не до слуг i iхнiх релiгiйних вподобань. Їi непокоiло геть iнше.

Корецька вирiшила закликати Понхаса, аби самiй розпитати його про ту дивну розмову на киiвському Подолi. Орендар прибув до княгинi у той же день, щойно отримав листа. Обережно проковзнув до свiтлицi, озирнувся – чи нема когось у кутах зали, потроху човгаючи, наблизився до столу i ще раз оглянув кiмнату.

Вiн помiтив, що вже немае на стiнi портрета Юхима Корецького. Натомiсть з’явився iнший – Анни, з високо пiднятим пiдборiддям, в горностаевiй пелеринi, ознакою високого статусу – рiвнi королям.

Хазяйка увiрвалась до свiтлицi, наче шалений буревiй.

– Я не очiкувала, що ви так швидко прибудете. – Корецька стрiмко ринула до середини зали, ретельно вивчаючи поглядом старого.

– Я не мiг змусити вас чекати, ваша свiтлосте, – Понхас мовив хриплуватим голосом, низько схиливши голову, на що княгиня розпливлась у посмiшцi – еврей завжди вмiв добре вмастити ii марнославство.

Корецька посунула до свого крiсла з подушкою iз червоного оксамиту i запросила до розмови оренадря.

– Ви мене заiнтригували, пане Понхасе. – Почувши шляхетне звертання до нього, еврей зрадiв, довго вмощувався на лавi i лише коли розташувався зручно, Анна продовжила. – Нашi з вами дiловi стосунки принесли нам обом велику користь, ми добре одне одного знаемо. Однак здаеться менi, що ви могли щось невiрно розтлумачити стосовно мене.

Ви зробили натяк за нашоi останньоi зустрiчi, який я прагну розвiяти, аби не було пересудiв.

Понхас з-пiд своiх косматих сивих брiв дивився на Корецьку, на ii вiдкриту шию, як натяк, що ця панi здатна розкритись свiту ще бiльше, набагато бiльше. «Пересудiв вона боiться. Ага, так я й повiрив» – подумки розпекав еврей господиню, але мовив вiн улесливо:

– Я не хотiв вас образити чи сказати щось недоречне.