У вогні плавильника.Золото

Можливо, мое надмiрне хвилювання при зустрiчi з вами змусило мене це бовкнути, ваша свiтлосте. – Єврей схилив голову i втупився у лаковану стiльницю.

Але Корецька вiдчувала, що це ще не кiнець iхньоi розмови. Пiсля тривалоi паузи, такоi довгоi, що вже навiть стала видаватись моторошною, слово взяла хазяйка:

– Але пане Понхасе, це ж не все, що ви хочете менi сказати, еге ж? – жiнка смикала перли на своiй сукнi. Єврей схвально кивнув.

– Не все. Я знаю, i моi брати по вiрi знають, що у вас е дещо юдейське. Один раритет, який багато для нас значить, – пробубнiв гiсть, ховаючи очi, бо не здогадувався, чого тепер чекати вiд Корецькоi.

– Ви хочете, аби я вам цей раритет вiддала? – Корецька зареготала, спопеляючи поглядом спiврозмовника.

– Продали, панi. Ми хочемо, аби ви продали. – Понхас зiтхнув i зiщулився.

– Щоб продати, я маю знати його повну вартiсть. А вiдтак я мушу довiдатись, якi ще таемницi закладенi в книзi. Тi таемницi, про якi ви менi натякнули. – Анна хижо всмiхалась.

– Все, що вам дано знати, ця книга вже вiдкрила.

Усi цi знання, якими ви володiете. Все решта – це для народу Ізраiлевого. – Понхас повiв упевненiше. Вiн поглянув на Корецьку пронизливо i суворо. Його дрiбнi чорнi очi пiд сивими бровами виглядали навiть дещо загрозливо. Корецька торкнулась великим пальцем правицi до верхньоi губи i замислилась. Вона мовчала, розвернувшись у бiк вiкна, за яким радiло життю рiзнобарвне лiто.

– Тобто таки е якась таемниця, бiльша за ту, яку я вже розкрила. – Анна промовляла немов лише до себе.

 – Мабуть, це щось дуже важливе або цiнне… Ви ж так швидко сюди прибули… Вiдтак надто важливе для вас. А може бути, i для мене….

Понхас мовчав, вiн i так забагато бовкнув Корецькiй, через що вже почав нервувати. «Казав я iм, я поганий перемовник. А вони всi затягнули – не бiйся, прямуй до неi. Ох, бiдна моя сива голова». Єврей закряхтiв, його хворий поперек нагадав про себе.

– Я хочу знати бiльше про цю книгу, Понхасе. Я не продам ii, доки не знатиму все, – нарештi озвалась княгиня до гостя.

– Я не маю права вам казати бiльше. Але повiрте, що в руках неюдея цi знання принесуть самi нещастя i смерть. Це дуже кровожерлива книга, ваша свiтлосте. Вона не лише дае, вона забирае, багато забирае.

– Понхасе, не треба мене лякати цими вигадками для селян, – буркнула княгиня. – Якщо ви не маете права вести далi перемови зi мною, скажiть, хто може. Я сама навiдаюсь до цiеi людини.

Корецькiй кортiло дiзнатись, про що ж насправдi ця книга.