У вогні плавильника.Золото

Сама назва «Еш Мецареф», що означае «У вогнi плавильника» наводила ii на роздуми, що там не лише про алхiмiю, щось бiльше криеться у тому вогнi i хто ж вiн – той плавильник? Загадка, яку, вiдчувала Анна, варто було розтлумачити.

– Шломо Фабiсевич у Бiлiй Церквi вам скаже бiльше, ваша свiтлосте, – промовивши цi слова, Понхас вiдчув, як з його плечей впав тягар.

– Ви попередите його про мiй вiзит? – На цi княгининi слова гiсть схвально кивнув. – Я не змушу себе довго чекати, Понхасе. А вам вже час iти.

Корецька ледь кивнула старому, пiдвелась iз крiсла i повернула у бiк виходу. Вона не проводжала гостя, який повiльно сунув до своеi брички. Анна поспiшала до замкового саду, де на зеленiй травi був ще свiжим килим яблуневих пелюсток, де заливалися-тьохкали птахи, в ледь помiтному тремтiннi i в живодайнiй насолодi, зароджувалось нове життя.

Роздiл VII

Довгi пальцi худорлявоi руки з темною родимкою на зап’ястку вiдбивали на перилах такт жартiвливоi пiсеньки, яку Іосиф Рутський почув на ярмарку у Вiльнi.

Слiв вiн не пам’ятав, але мелодiя все нiяк не йшла йому з голови. І хоч не пристало панотцю слухати такi непотребнi пiснi, та ще й запам’ятовувати iх – вiн врештi здався. Мотив встромився в його пам’ять i час вiд часу виринав звiдти. Та ще в найнезручнiший для того момент. Примушуючи Іосифа намагатися згадати ще й слова, хоч марно – вiн iх не пам’ятав. Але мелодiя попри це знов i знов нагадувала про себе. Унiйний митрополит вже цьому не опирався.

Ось i зараз нав’язливий мотив знов його переслiдував – поки вiн стояв на сходах i чекав. Іосиф самовiльно прибув до православноi школи на Подолi, розташованоi в братському монастирi, без вартових пройшов до осередку схизматикiв i тепер чекав на людину, з якою давно вже волiв зустрiтись. Іов Борецький. Вiн – лiдер думок православних у цьому мiстi. Та що там у мiстi – на всiй Русi.

Викладачi та учнi братськоi школи висипали надвiр i cпiдлоба дивились на унiйного митрополита, розкольника, який прибув так приголомшливо неочiкувано.

Але здавалось, гiсть вiд таких недобрих, косих поглядiв аж нiяк не нервував. Роздивлявся бiлi кам’яницi, де навчають синiв киiвських мiщан, i зрiдка поглядав на тих бурсакiв – хлопцiв, якi вже перейшли межу дитинства, але ще не досягли того вiку, коли iх можна було б назвати чоловiками.

Братська школа у Киевi багатiе – за пiдтримки козакiв iз Сагайдачним на чолi та за допомоги заможних мiщан i мiщанок.