У вогні плавильника.Золото

Он, Гальшка Гулевичiвна вiддала киiвськiй братii землю i статки, на якi зведену цю школу. З якого це б дива жiнцi вiддавати так багато на справу, по сутi, полiтичну? Іосиф давно вже здогадувався, що в тому рiшеннi заможноi шляхтянки е особистий мотив. Чи не той, що перший ii чоловiк Криштоф – син Іпатiя Потiя, який спочатку був православним епископом, а потiм влаштував Берестейську унiю i став першим унiйним митрополитом за пiдтримки Папи? Чи не конфлiкт зi свекром змусив цю жiнку так яро пiдтримувати православну церкву?

Іосиф перевiв погляд на монастирську браму, над якою вже давно не б’ють у дзвiн – його iнтердикту кияни начебто притримуються, або ж роблять вигляд, що виконують наказ.

Рутський припускав, що потайки панотцi попри заборону вiдправляють служби i вiдпускюать грiхи – такий вже тут люд. «Може, Іов не прийде? Аби всi знали, що перемов iз унiатами не буде…» – Іосиф зiтхнув, дiстав встромленi за пасок вишитi срiблом оксамитовi рукавицi i збирався вже повертатись до карети, як раптом пiд брамою люд заворушився. В оточеннi ченцiв у темних рясах та високих клобуках прямував просто на нього статний бородань. Іоасаф здогадався, хто то. «Ось ти який, Іове!» – прошепотiв Рутський, розтягуючи вуста у посмiшку.

– Не чекали ми на такого гостя! – гримнув ректор братськоi школи.

– Хтось мав би зробити перший крок! – з широкою усмiшкою Іосиф ступив у бiк Борецького.

Обидва заклякли за крок один вiд одного. Довго роздивлялись, тримаючи дистанцiю. Борецькому не до вподоби була широка посмiшка унiата.

Хто-хто, а вiн знав – Рутський при нагодi покаже i зуби.

– Ходiмо до мене. – Ректор вказав рукою на ганок i повiв сходами до своiх покоiв.

– Ви чудово розбудувались за кiлька рокiв. Нагадайте, почали 1615-го? – на ходу намагався пiдтримати розмову Іосиф.

– А ви наче не знаете, – буркнув Борецький, вiдкриваючи гостю дубовi дверi.

Кiмната – невелика, iз книжковими полицями i писарським столом, пiччю та образами у кутi, бiля яких променiла лампада, – вiдчувалось, нещодавно залу обкурили ладаном.

Рутському вiд того зашкребло у горлi i вiн кашлянув.

«Як той чорт» – промимрив Борецький собi пiд нiс.

– Ви щось кажете, отче? – спитав гiсть, вiдкашлявшись.

– То я кажу, що погода чудова! – вiд нервування Іов вигукнув – неочiкувано для себе його щоки вибухнули червоним. Рутський зрозумiв, що ректор надто приголомшений його вiзитом.

Обидва вмостились у крiслах, прискiпливо вивчаючи один одного.