У вогні плавильника.Золото

– То ви приiхали до мене через вбивство Антонiя Грековича? – Борецький намагався поводитись стриманiше.

– А чого ви так вирiшили?

– Бо весь Киiв знае, що ви наче королiвський слiдчий все виню… – Іов запнувся i побагровiв.

– Вистежую убивць посланця Іпатiя Потiя, представника митрополита унiйного на цих землях? – продовжив спокiйним тоном Рутський. Борецький полегшено зiтхнув. – Господь покарае того, хто зробив такий страшний злочин.

– До цього вбивства православна братiя не мае жодного стосунку.

 – Іов витер спiтнiле чоло хустинкою i всунув ii в кишеню.

– А якже козаки?

– Гадаю, i козаки тут невиннi. Король надто до них упереджений. Хоча, хто я такий, щоб засуджувати короля… – Іов вiдвiв погляд вiд гостя. Нарештi вiн заспокоiвся i мiг говорити впевнено. – Інтердикт, накладений на киян, зокрема i на ваших вiрян, робить життя нестерпним. Ви, унiати, ще бiльше збурите мiстян проти себе.

Рутський мовчав. Це ж була його iдея – покарати мешканцiв Киева та околиць за тяжкий злочин.

Тому ж бо у дворi учнi братськоi школи i дивились на нього з такою ненавистю. Бо ж церкви зачиненi, а городяни позбавленi таiнств та Божоi ласки. І все це його рiшення. Але як Борецький не намагався посiяти в ньому зерно сумнiву у власному рiшеннi, Іосиф був непохитний. «За грiхи приходить розплата, завжди.»

Унiйний митрополит подивився на лакованi пiдлокотники стiльця, його рука знов вiдбивала ритм жартiвливоi пiсеньки, що нiяк не йшла з голови.

– Коли ви станете митрополитом, ви залишите собi це iм’я? Будете Іовом? – нарештi промовив Рутський.

– Чого ви так вирiшили, що я стану митрополитом?! – збурився ректор.

– Можете вважати, що то мое пророцтво, – вiджартувався унiат, широко усмiхнувшись. Вiд чого Борецького знов пересмикнуло.

– Я, як той святий Іов, якого випробовуе сатана, позбавляючи усiх мирських благ. Але я не зречусь свого Бога i церкви. Майте це на увазi, пане. – Борецький недоброзичливо подивився на спiврозмовника, той же залишався так само усмiхненим.

– Це чудово. Насправдi заради церкви я до вас i прибув. – Цих слiв ректор не очiкував, тож застиг i мовчав. Тому гiсть повiв далi. – Ви любите наш руський нарiд понад усе. Не виправдовуйтесь. Я це знаю. І я люблю його. І не хочу, щоб його розчавили iншi народи, яким дуже кортить це зробити. Як можу, захищатиму його вiд покатоличення – засновуючи школи iз викладанням руською, оберiгаючи люд вiд езуiтiв, вiдстоюючи право на наш спосiб життя.